Роальд Дал «Матильда»
«Матильда» — найпопулярніша книга Роальда Дала, одного з літературних батьків Джоан Ролінґ — авторки «Гаррі Поттера»...
Матильда — геніальна дитина, проте її родичі так не вважають. Для них вона — зайвий клопіт, головний біль. І Матильда вирішує перевиховати своїх обмежених і зациклених на собі родичів, а заодно й жахливу директорку школи пані Транчбул...
1988 року «Матильду» було визнано найкращою книжкою для дітей.
Автор: Роальд Дал
Переклад: з англійської Віктора Морозова
за редакцією О. Негребецького та І. Малковича
Обкладинка: Євгенія Гапчинська
Ілюстрації: Квентін Блейк
Вікова група: для старших дошкільнят та молодших школярів
Інформація про паперовий варіант книги:
Тип видання: тверда ґлянцева палітурка, чорно-білі ілюстрації
Формат: 130x200 мм
Кількість сторінок: 272
Рекомендована ціна: 30 грн.
У продажу: з 2006 року
ISBN: 978-966-7047-64-1
Офіційний сайт: http://ababahalamaha.com.ua/
Цифрування © Bushido для сайту Hurtom.com, 2013
Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2006
ababahalamaha.com.ua
Матильда — геніальна дитина, проте її родичі так не вважають.
Для них вона — зайвий клопіт, головний біль.
І Матильда вирішує перевиховати своїх обмежених і зациклених на собі родичів, а заодно й жахливу директорку школи пані Транчбул... 1988 року «Матильду» було визнано найкращою в світі дитячою книжкою.
Але ж і кумедні ті мами й татусі. Їхнє дитя часом нагадує найогидніший пухир, а для них воно — чудове-пречудове.
З деякими батьками буває ще й гірше. Обожнювання їх засліплює і вони вмудряються самі себе переконати, ніби їхня дитина має всі риси генія.
Утім, нема в цьому нічого поганого. Просто так влаштовано цей світ. Одначе, коли батьки починають розповідати про блискучі здібності своїх виплодків нам, ми репетуємо:
— Несіть тазик! Нас зараз знудить!
Шкільні вчителі неабияк страждають, вислуховуючи патякання гордих батьків, та все ж їм переважно вдається помститися, коли наприкінці навчального року вони заповнюють табелі успішності й пишуть характеристики. Якби я був учителем, то дав би добрячого чосу діточкам отих захоплених батьків. «Ваш син Максиміліан, — написав би я, — невдаха з невдах. Сподіваюся, що ви маєте якийсь родинний бізнес, куди зможете його прилаштувати після закінчення школи, бо деінде він чорта лисого знайде, а не роботу». А якби я мав того дня ліричний настрій, то написав би таке: «Цікаво знати, що в коників-стрибунців органи слуху розташовані збоку на черевцях. А от у вашої дочки Ванесси, судячи з її цьогорічних здобутків, органи слуху відсутні взагалі».
Можливо, я ще глибше занурився б у природознавство й додав би: «Так звана періодична цикада проводить під землею шість років у коконі личинки, а тоді не більше шести днів радіє сонцю й повітрю як вільна істота. Ваш син Вільфред ось уже шість років існує в цій школі як личинка, а ми й далі чекаємо, коли ж він нарешті вилізе з кокона». Якесь надміру бридке дівчисько могло б так мені допекти, що я видав би таке: «Фіона нагадує своєю крижаною вродою айсберг, от тільки на відміну від айсберга у неї під поверхнею нема анічогісінько». Гадаю, що я з насолодою складав би наприкінці навчального року характеристики на всіх негідників з мого класу. Та годі з цим. Треба оповідати далі.
Часом трапляються батьки, які мають цілком протилежну позицію, не виявляючи й найменшого інтересу до власних дітей, і ці батьки, звичайно, набагато гірші за тих, захоплених. Саме такими батьками були містер і місіс Вормвуди. Вони мали сина Майкла та дочку Матильду, і була вона для цих батьків нічим не краща за струп. Зі струпом треба миритися, поки надійде час, коли його можна віддерти й викинути. Містер і місіс Вормвуди тільки й чекали того часу, коли нарешті зможуть віддерти й викинути дочку, бажано в інший округ, або ще й далі.