Шрифт:
Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затевi.
В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?
Н а т а л к а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан - письменний, розумний i поважний - хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?
В ы б о р н ы й. Для чого? Для того… а ти буцiм не знаєш?
Н а т а л к а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички… буде крепачкою.
Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.
В ы б о р н ы й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?
Т е р п и л и х а. Уже рокiв трохи не з чотири.
В ы б о р н ы й. I Наталка так обезглуздiла, що любить за пропастившогося Петра? I Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рiдну свою при старостi, в убожествi, всякий час з заплаканими очима i туж-туж умираючу од голодної смертi, - не зжалиться над матiр'ю? А ради кого? Ради пройдисвiта, ланця, що, може, де в острозi сидить, може, умер або в москалi завербовався!..
В продолжение сего монолога мать й дочь плачут.
N 10
В ы б о р н ы й.
Ей, Наталко, не дрочися!
Т е р п и л и х а.
Та пожалiй рiдной,
Мене, старой, бiдной,
Схаменися!
Н а т а л к а.
Не плач, мамо, не журися!
В ы б о р н ы й.
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, -
Покорися!
Т е р п и л и х а.
Будь же дочко, мнi неслушна!
Н а т а л к а.
Тобi покоряюсь,
На все соглащаюсь
Прямодушно.
В с е т р о є.
Де згода в сiмействi, де мир i тишина,
Щасливi там люди, блаженна сторона.
Їх бог благословляєть,
Добро їм посилаєть,
I з ними вiк живеть.
Т е р п и л и х а. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров'я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!
Н а т а л к а. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…
В ы б о р н ы й. А все-таки "тiлько"! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, - мовчи та диш!
Т е р п и л и х а. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.
Н а т а л к а. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.
В ы б о р н ы й. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.
Т е р п и л и х а. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.
В ы б о р н ы й. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний - чоловiк, не взяв його кат - на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам'ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!
Т е р п и л и х а. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас бог за вашу приязнь.
(Уходит вместе с выборньм).
Я В Л Е Н И Е 7
Наталка (одна)
Не минула мене лиха година; возний гiрше реп'яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей бiди привiдця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда менi дiватись? Де помощi шукати? Кого просити? Горе менi! Добрi люди, помогiте менi, пожалiйте мене! А я од всього серця жалiю об дiвках, якi в такiй бiдi, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит), Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра iз мого серця i наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навiки… (Встает и поет).
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж i я смутна тепер, чи не мати била?
Мене ж мати та не била - самi сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються.
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серцi, но од тебе беруть мою руку.
Спiши, милий, спаси мене од лютой напастi!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
Д Е Й С Т В И Е II
Театр представляет прежнюю улицу.