Генріх, сміючись, потиснув дівчині руку і зник у дверях штабу. Моніка весело помахала йому вслід рукою. Нікому з перехожих, що спостерігали цю сцену, і на думку не спало, як тривожно калатали серця в цю мить у цього веселого офіцера і красивої усміхненої дівчини.

— Вам телеграма, гер обер-лейтенант! — сповістив черговий по штабу.

«Сьогодні о шістнадцятій двадцять буду в Шамбері. Зустрічайте. Бертіна».

«Якого диявола тобі тут потрібно!» — про себе вилаявся Генріх і ще раз перечитав телеграму, звірив дату — Бертіна телеграфувала сьогодні вранці, о шостій.

Генріх постукав до кабінету Еверса.

— Будуть якісь доручення, гер генерал?

— Сьогодні ні.

— Тоді дозвольте звернутися до вас з проханням!

— Радий буду його задовольнити.

— Я одержав щойно телеграму від племінниці Бертгольда, вона просить зустріти її о четвертій з хвилинами в Шамбері. Якщо ви дозволите…

Генерал глянув на годинника.

— Вам щастить, гер обер-лейтенант, як завжди: за тридцять хвилин заступник Міллера, гер Заугель, виїздить моєю машиною в супроводі охорони до Шамбері зустрічати пропагандиста від штаб-квартири. Ви можете поїхати з ним.

— Безмежно вам вдячний, гер генерал!

Заугель щиро зрадів, дізнавшись, що в нього буде такий супутник у поїздці, як Гольдрінг, і пообіцяв рівно за півгодини чекати з машиною біля готелю.

Не піднімаючись до себе в номер, Генріх розшукав Моніку.

Дівчина зустріла його стурбованим, запитливим поглядом.

— Обставини склалися так, що я зараз мушу їхати, за кілька хвилин за мною заїде заступник Міллера, Заугель, — сказав він поспішно. — Ось проти цього Заугеля я і хочу вас застерегти. Він сказав мені, що на електростанції, куди ви часто їздите, працює його агент, якого всі вважають за макі, і що цей агент має якісь підозри проти вас і Франсуа Флорентена. За розпорядженням Заугеля за вами встановлено пильний нагляд. Очевидно, і за Франсуа Флорентеном теж. Висновки зробіть ви самі. А тепер не треба, щоб Заугель мене бачив з вами, — я краще вийду і почекаю його біля входу в готель.

Зачувши, що до готелю під'їхала якась машина, Моніка швидко зникла в дверях буфетної, не встигши сказати навіть слова. Лише її вдячний погляд встиг спіймати Генріх.

— Кого це ви зустрічаєте з таким почтом? — запитав Генріх Заугеля, коли їхній «хорх» помчав по шосе слідом за автомашиною з п'ятьма автоматниками.

— Пфайфера! Самого Пфайфера, бароне!

Генріх знизав плечима, бо прізвище це не справило на нього найменшого враження.

— Як, ви не знаєте Пфайфера? — здивувався Заугель. — Та це ж один з найкращих ораторів Німеччини, один з найближчих помічників Геббельса!

Очевидно, Заугель мав рацію так говорити: принаймні в Шамбері їх повідомили, що виступи Пфайфера користуються виключним успіхом. Він, як виявилося, прибув ще вранці і вже встиг зробити доповідь перед офіцерами гарнізону і в двох підрозділах перед солдатами. Тема всіх виступів була одна — «Що сталося під Сталінградом».

У розшуках Пфайфера Генріх і Заугель побували на двох мітингах і вислухали дві промови сучасного Ціцерона. Пфайфер, присадкуватий чоловік з солідним черевцем, справді був непоганим оратором. Очевидно, пропагандист виступав на тему про Сталінград багато разів. Він сипав цифрами, фактами, іменами, назвами населених пунктів, не зазираючи ні в тези, ні в блокнот, яким вимахував, тримаючи то в лівій, то в правій руці. За Пфайфером виходило, що до поразки під Сталінградом спричинилося велике розтягнення лінії фронтів, утруднення з транспортом, і коли армія фюрера скоротить фронти, знову набереться сил, все піде гаразд і вже цього, 1943 року, вона помститься більшовикам за загиблих на берегах Волги.

Пфайфер говорив гаряче, навіть палко, голос у нього був дужий і добре натренований. Оратор то притишував його до шепотіння, чутного навіть у найвіддаленіших рядах, то підносив до лункого гуркоту, що розлягався над натовпом, як справжнє гуркотіння грому. Генріх спостерігав за обличчями слухачів і мусив констатувати — ораторське мистецтво Пфайфера впливало на аудиторію: солдати разом з ним кричали: «Гох!», — коли того хотів промовець, і мало не плакали там, де він. притишивши голос, з трагічним тремтінням у найбільш патетичних місцях говорив про загибель армії Паулюса.

Після другого мітингу Заугелю, нарешті, пощастило впіймати пропагандиста, але Пфайфер категорично заявив, що до восьмої вечора нема чого й думати виїхати з Шамбері, бо йому треба виступити ще в кількох місцях.

— Смію нагадати, гер Пфайфер, що в нас тепер не дуже спокійно, і краще було б або виїхати відразу, або заночувати в Шамбері і рушити в дорогу ранком, — зауважив Заугель.

— Аз якого це часу офіцери армії фюрера почали боятися темряви? Я звик до думки, що бояться її лише діти! — пожартував Пфайфер і окинув переможним поглядом численний почет, що його оточував.

Присутні зареготали. Заугель почервонів і відійшов.

— Гер Пфайфер, очевидно, не знає умов, які склалися в нас останнім часом, — поскаржився він Генріху.

— Гер Заугель, я вважаю, що ви цілком правильно зробили, попередивши гостя про небезпеку їздити ввечері. І мене дивує його легковажність і цей чисто демагогічний закид про боягузтво. Подивимось, куди подінеться його хоробрість вночі, та ще коли справді наскочать макі! Нам що, ми люди військові, звикли дивитися небезпеці в очі, а цей балакун, мабуть, і не нюхав пороху.