Гело не став чекати на експертні висновки ксенобіологів. Він знову перевів проектор у режим плаского екрана. На ньому одночасно виникли чотири панорами різних приміщень. Вони були зняті різними камерами.

— Житлові блоки бази, — прокоментував радник. — Зйомка проведена через сорок дві хвилини після ізоляції периметру карантинної зони. Запис відтворюється без уповільнення.

На верхній правій чверті екрана метушилися люди. Можливо, вони готувалися до евакуації, пакуючи особисті речі у великі сріблясто-зелені рюкзаки. Несподівано з високої стелі на людей посипалися ґирги. Їх було багато, дуже багато. Вони рухалися з такою швидкістю, що радше нагадували мерехтіння перешкод під час зв'язку, аніж живих істот. За кілька секунд просторе приміщення вкрилося шматками людської плоті й калюжами крові. Ґирги притискалися до розкраяних людських тіл нижньою частиною черева і завмирали. На інших сегментах монітора відбувалося аналогічне. Гинули люди, а потім їхні вбивці щільно притискалися до останків своїх жертв.

— Вони їдять? — не втримався Вольск.

— Жеруть, — уточнив Марков.

— Так, панове, зараз ми спостерігаємо за процесом харчування ксеноморфів, — підтвердив Гело. — На череві, за розсувними пластинами, у них розташований такий собі зубатий хобот. За його допомогою вони шматують тіла і ковтають м'ясо. Але найцікавіше попереду.

Усі ті, хто зібрався в «червоній кімнаті», мовчки спостерігали, як ґирги пожирають людське м'ясо. При цьому їх тіла збільшувалися. Над спинними щитками чудовиськ напиналися знайомі бульки.

— Там, під щитками, живуть колони медуз! — здогадалася Ґвен. — Вони є симбіозом з двох видів. Медузи відкривають…

На моніторі запалахкотіли пухирі-портали. Але чудовиськ не побільшало.

— Вони переправляють спожиту їжу у свій світ, — пояснив радник. — Принаймні, таке припустили наші фізики. Портали на спинах ксеноморфів працюють лише в одному напрямку — в бік гіпотетичного гнізда ґиргів. Це, так би мовити, «передавачі». А ось тепер дивіться уважно: ґирги висаджують десант із медуз-«приймачів».

Зображення змінилося. Весь екранний простір заполонив висунутий кліщатий «хвіст» ґирга. З нього на підлогу сповзали уже знайомі глядачам драглисті створіння. За кілька хвилин колонія медуз «надула» портал. Він блиснув уже знайомим вибуховим сяйвом. Під час спалаху в інфіковану кімнату застрибнуло декілька нових ґиргів. Після цього сам портал зник.

— Фантастика, — коротко зітхнула Тама.

— Дотепер залишається незрозумілим, як їм вдалося прорвати карантинну ізоляцію, — сказав Гело.

— За допомогою порталів, — припустив один із офіцерів Джи Тау.

— Ізоляція не пропустила б медуз за межі карантинної зони, — не погодилася Тама. — Вона не пропускає навіть фраґменти вірусу.

— Отже, — підвела підсумки Ґвен, — самі ґирги розмножуються тільки у своєму світі. Інших світів вони досягають уже дозрілими повноцінними особинами. Або інакше: самиці ґиргів не вміють проходити крізь портали. Проходять тільки самці — добувачі їжі. Таким чином, самиці або надто великі, або… ще щось.

— Наші ксенобіологи допускають, що ґиргів виробляють велетенські яйцекладні матки. Вони не здатні пройти крізь портал — підтвердив радник. — Самці відправляють їжу маткам і годують своїми виділеннями медуз-симбіонтів. За такої схеми метаболізму потрібні величезні орди самців-мисливців. Із такими створіннями складно боротися.

— Проте, можливо, — сказав Чандрасекар. — Найвразливіша ланка у цій веселій сімейці — медузи-«приймачі». Без ґиргів вони практично беззахисні.

— Можливо, так, а можливо, й ні, — тіронієць уже не сидів на дивані, а ходив кімнатою. — Учора, раднику, ви казали, що до карантинної зони після ураження відправили кризовий загін флотських «командос». Ми можемо подивитися запис бою цих хлопців із ґиргами?

— Тільки на пласкому екрані.

Радник почаклував над дистанційним пультом, і на моніторі знову виникли довгі шереги транспортних контейнерів. У карантинному терміналі кишіли ґирги, спалахували й гасли пухирі-портали.

Наступальні ланцюги кіборґів і бійців флотських «командос» з'явилися з портового боку терміналу. В першій лінії рухалася півсотня темно-сірих роботів-«павуків». За ними крокували дві дюжини бійців. Одягнені в дзеркальні протиконтактні скафандри, вони були озброєні ранцевими вогнеметами, смартганами і пересувалися напівкроками-напівстрибками. Так зазвичай рухаються солдати, в яких м'язи підсилені механікою легких екзоскелетів [32] . Якоїсь миті кіборґи вирвалися вперед, поливаючи ксеноморфів рідким вогнем. Безладна біганина ґиргів миттєво припинилася. Ксеноморфи з неочікуваною скоординованістю і приголомшливою швидкістю атакували ворога з усіх боків. Тільки тепер стало зрозуміло, як їх багато. Вони кидалися на кіборґів і бійців, не звертаючи уваги на втрати, перевертали їх, розривали скафандри ударами лап. Кіборґи опиралися довше. Навіть коли «павуки» тонули в чорній булькаючій масі розплавлених ксеноморфів, їхня зброя продовжувала обпалювати і плавити ворога. Побоїще ховалося за хмарою густого чорного диму.