— Якщо тобі серйозно відповідати, — сказав Коля, — то я повинен на тебе образитися. Ти мене звинуватила у викраденні цінних речей і досі не вибачилася. Ти не маєш наміру це зробити зараз же?

Аліса здивувалась, як змінився голос Колі Садовського. От тобі тюхтій і вигадник. Щойно був сонним рудим пугалом, а зараз в очах така злість, ніби от-от лусне Юльку по голові кулаком.

— Ми обидві просимо вибачення, — швидко мовила Аліса. — Це був тест такий, не звертай уваги.

— Який тест?

— На почуття гумору, — пояснила Аліса. — Ти його не витримав.

— Уперше в житті, — признався Садовський.

Незрозуміло, повірив чи ні.

— Дурненька ти, Юлько, — сказала Аліса, коли Коля відійшов. — Адже просила я тебе, не втручайся!

— Це вже не тільки твоя справа, — відповіла Юлька. — Це спільна справа. Всього класу. Невже ти не розумієш?

— Я одне розумію, — промовила Аліса, — що хтось із наших хлопців ховає в себе мієлофон. Це погано й боягузливо. До того ж він наражається на страшну небезпеку.

Останнім уроком була географія. Вчителька розказувала про клімат і населення Індії. Тільки вона закінчила оповідати про тваринний світ, як Фіма Корольов із місця сказав:

— А Селезньова в Лондоні була.

— Ну й що? — здивувалася вчителька. — Ми ж сьогодні проходимо Індію.

— А може, вона і в Індії була, — не заспокоювався Фіма Корольов.

“Чого він причепився? — подумала Аліса. — Ще його не вистачало!”

— Селезньова, — спитала вчителька, — ти справді була в Індії?

“Зараз знову признається”, — подумала Юлька. Аліса підвелася і сказала:

— Так, я була в Індії.

— Це дуже цікаво! — зауважила вчителька, яка вже багато чого чула про нову, незвичайну ученицю. — Поділися з нами враженнями.

— Я там була недовго, — сказала Аліса.

— Все одно. Ти ж що-небудь бачила?

— Бачила.

— Які ти там бачила міста?

— Я бачила Делі, Мадрас і Гандібад.

— Щось я не чула про третє місто, — мовила вчителька.

— Його названо на честь Індіри Ганді, — пояснила Аліса. — Ми в ньому приземлялися, коли летіли в Австралію.

— Дивно, — сказала вчителька.

— В Австралію! — здивувався Мессерер. — Збожеволіти можна!

“Звісно, — збагнула Юлька, — цього міста ще нема, воно тільки буде. Ну хто тягне Алісу за язик!” І тут ще втрутився Фіма Корольов. Він якось чудно, вредним голосом мовив:

— Нехай вона скаже, в якому році вона туди літала.

Аліса враз повернулася до Фіми:

— Що ти хочеш цим сказати?

— Що чула, — відповів Фіма.

— Діти, тихше, — зауважила вчителька. — Сідай, Алісо.

І вона ніби нічого й не сталося повела далі розповідь про Індію, але її погано слухали. Всі перешіптувалися й дивилися на Алісу. А вона написала записку Фімі Корольову:

“Що ти мав на увазі? Аліса”.

Невдовзі прийшла відповідь:

“Сама знаєш”.

Аліса обернулася до Юльки й сказала пошепки:

— Не спускай з нього очей.

— Сама розумію, — відповіла Юлька.

Після уроків Аліса зразу рушила до Фіми, та він перестрибнув через стіл і втік у коридор.

Юлька догнала Алісу в коридорі, зробила страшні очі й прошепотіла:

— А що, як там був не Коля?

— Як це?

— А що, як це Фіма Корольов? Він страх хитрий. Він може підписатися чужим іменем.

— Про це ми не подумали, — сказала Аліса. — Мені здається, що обидві сьогоднішні записки написані однією рукою!

— Це він! Може, побіжимо за ним? Притиснемо його до стіни!

— Постривай. Я все-таки гадаю, що він записку про Садовського написав, аби мене збити зі сліду.

— У будь-якому випадку він напевно знає, в кого мієлофон, — мовила Юлька. — Голову даю собі відрубати!

— Твоя правда, — згодилась Аліса. — А з ким він більше дружить? Із Сулимою?

— Мабуть, так. Хоча він з усіма дружить. А потім свариться.

— А Сулима де?

— У шахи пішов грати. В актовому залі турнір, гросмейстер приїхав.

— Біжімо туди!

В актовому залі зсунули в ряд столи й поставили на них тридцять шахівниць. Гросмейстер був худий, засмаглий і схожий на веселого кучерявого розбійника. Аліса стала навшпиньки, видивляючись Сулиму.