– -- Мабуть тут живуть селяни. --- здогадався Плато.

– -- Цікаво, чи немає тут піратів?
– -- спитав, наче сам у себе, Карол.

– -- Треба підійти поближче, може когось побачимо.
– -- вирішив чарівник.

– -- Можна я піду.
– -- обізвалась Хета.
– -- Жінка не викличе сильної недовіри, і легше буде зблизитись з місцевими мешканцями.

– -- Ти маєш рацію.
– -- погодився Карол.
– -- Іди але будь обережна. Краще якщо ти зустрінеш якусь тітку.

– -- Спробую.

Хета зникла за крайньою будівлею. Вона обережно проходила поміж будівлями, намагаючись когось вгледіти. Та село наче вимерло. На наступному подвір’ї почувся шурхіт у хлівові. Хета завмерла за рогом будинку. З сараю вийшов невисокий, кремезний чоловік, він тримав у руці якусь посудину. Якусь мить жінка спостерігала за ним, потім насмілилась визирнути. Селянин завмер, а потім позадкував назад до будівлі.

– -- Не бійтесь мене.
– -- тихо проказала Хета.
– -- Я не завдам вам шкоди. Я не місцева, і хочу дещо у вас спитати.

Переляканий господар визирнув на зовні. Жінка підняла до гори руки показуючи що вона не має наміру нападати. Чоловік осмілів і вийшов.

Хвилини чикання виявились довгими. Карол з друзями вже почали хвилюватися.

– -- Треба було іти комусь з нас.
– -- першим обізвався Плато.

В його голосі відчувався неспокій.

– -- Хета вправний і сильний воїн.
– -- заспокоїв його Теймур.
– -- Не кожен чоловік здатний на те, на що здатна ця жінка.

Він виявився правий. Хета з'явилась несподівано. Поряд неї був хтось з місцевих. Вона махнула друзям щоб ті виходили зі сховку і йшли до неї. Чоловіки вийшли їй назустріч.

– -- Чому так довго? Ми вже злякались за тебе. --- підійшовши до дружини промовив Плато.

– -- Треба ж було все роздивитися.
– -- оправдовувалась жінка.

– -- Хто з тобою?
– -- спитав Карол.

– -- Він порався біля свого господарства, і я зрозуміла що це не пірат. Його звуть Девон.

Чоловіки привітались.

– -- Що це за поселення?
– -- спитав у Девона чарівник.

– -- Мої предки жили тут здавен. Коли острів захопили пірати, то обернули нас на рабів. Тепер все, що ми виростимо, віддаємо їм.

– -- Як часто вони тут з’являються?

– -- Раз у два тижня.

– -- Хто ще, крім вас і піратів проживає на острові?

– -- Ближче до храму, є ще одне поселення. Там пірати тримають рабів привезених з різних місць. В основному майстрів: зброярів, ковалів, теслярів та інших.

– -- Зрозуміло.

Карол почухав потилицю, потім знову запитав:

– -- В тому поселенні і біля храму багато охорони?

– -- Я був там кілька разів. Нас зганяли туди в день вшанування Магри. Я бачив до півсотні піратів і десять жерців храму. Більше нікого.
– -- відповів Девон.

Трохи помовчавши селянин добавив:

– -- Пірати дуже сильні. Хоч їх не так і багато та здолати їх неможливо. Ми одного разу виступили проти них. То пірати покидали нас як дітей, хоча повстанців було у двічі більше. Тоді загинуло багато народу. Більше ми не намагались звільнитись.
– -- сумно закінчив свою розповідь Девон.

– -- Ми віримо тобі. Нам довелось з ними зіткнутись. Хоч ми і не вступали в відкритий бій та силу їхню ми відчули.
– -- промовив Карол.
– -- В якому напрямку храм?

– -- Туди.
– -- вказав пальцем селянин.

Подякувавши чоловікові за допомогу, мандрівники вирушили у вказаний бік. Бід прикриттям рослинності іти було безпечніше. Сонце вже не дошкуляло. І якби не сумні обставини, то ця мандрівка здавалася б лише прогулянкою.

– -- На кораблеві було десь чоловік з тридцять піратів. Значить для охорони Далмарії залиши близько двадцяти. --- порахував чарівник.

– -- Не забувай про жерців.
– -- нагадав Теймур.

– -- Самим нам не впоратись.
– -- висловив свою думку і Плато.

– -- Я з тобою згоден.

– -- А якщо заручитись підтримкою рабів?
– -- мовила Хета.
– -- Майстровий люд не затуркані селяни. На думаю що вони змирилися зі своєю долею, становище рабів не всіх влаштовує.

– -- Ти права треба спробувати цим скористатися.
– -- погодився чарівник. --- Нам би лише до храму потрапити!

Лише коли Алагір торкнувся обрію мандрівники дістались до храмового міста. Воно різко відрізнялось від поселення селян. Будинки тут були з каменю і вкриті черепицею. Вулиці як промені відходили від головної площі так, що з околиці міста добре було видно напівзруйнований храм. Друзі помітили на його стінах якийсь рух.