По густій, високій траві ми пройшли повз пліт, за яким дзижчали бджоли, і зупинились біля фанерного будиночка. Слідом за Думчевим я переступив поріг і здивовано зупинився. Всю кімнату заповнювало павутиння. В рамах вікон замість шибок було напнуте павутиння. В кутках павутиння висіло у вигляді маленьких гамаків. У банках також повзали павуки і тягли за собою павутиння. Навіть у банці з водою бігав якийсь сріблястий павук. У різних місцях із стелі звисало павутиння. На одній павутинці над самісінькою підлогою було підвішено дохлу мишу, на інших — трісочки й камінці.

— Та ступіть хоч крок від порога! — сказав Думчев. — Чого ви боїтесь? Це павук, спускаючи павутину, підчепив дохлу мишу. І

Думчев відкрив коробку — рій мух розлетівся по кімнаті. І одразу ж усе зрушило з місця: загойдалось павутиння з камінцями й трісочками на рамах вікон, заворушилось павутиння з підвішеною мишею, маленькі гамаки з павутиння в кутках кімнати теж загойдалися. З’явилися павуки — кинулись ловити, хапати здобич. Я ніколи не знав, що на світі є стільки різних, не схожих один на одного павуків. Неспокійні, маленькі чудовиська — вони зараз були всюди. Павуки! Павуки! Павуки! Вони бігали по павутинню, напнутому в рамах вікон, по стінах, спускалися вниз, скочувались у павутинні гамаки. Павуки повзали по підлозі, по стінах, по стелі. Повз мої ноги вони входили й виходили у навстіж розчинені двері.

Середа, 10 червня.

Думчев живе в місті. У нього там, кажуть, лабораторія, де він провадить хімічні досліди, але я там не був. Він вважає, що мені треба дихати морським повітрям. Дедалі частіше проводжаю його до фанерного будиночка. Тут ми розходимось, і я йду до моря.

Я одужую. Щоправда, іноді несподівано виникає біль у серці, але відразу ж зникає. І тоді мені здається, що він схожий на актора, який з’являється на сцені після вистави, щоб попросити в публіки вибачення за турботу, якої він їй завдав.

На душі у мене свято. Хворобу переможено. Я здоровий, бадьорий, свіжий і веселий. Готовий показатися в ролі Ромео або Чацького на сцені Малого або Александрінського театрів. Я не вірю, що був колись хворий. Якими ліками лікував мене Думчев?

Понеділок, 15 червня.

“Метаморфоз”!

Вчора знову був у фанерному будиночку. Сергій Сергійович наочно й довго пояснював, що таке “метаморфоз”. На столі серед сили-силенної круглих скляних банок стояли поряд дві широкі плоскодонні банки, більше схожі на акваріуми. Одну з них наповнено водою, а в другій — пісок, камінці і жмут зеленої трави. В банках були дві зовсім різні цікаві істоти: одна плавала у воді, друга пересувалася на піску.

— Дивіться! Чи схожі ці дві істоти одна на одну?

— Анітрохи не схожі.

— Справді, в однієї стирчать зябра, хвіст плескуватий і незграбний. Вона живе лише у воді. Зветься “аксолотль”. Друга дихає легенями, тіло в неї стрункіше, довгої циліндричної форми, з хвостом. Живе на суходолі й у воді. Зветься “амблістома”. Був час, коли аксолотля і амблістому вважали двома різними, самостійними видами. А тепер з’ясовано, що оцей водний мешканець — аксолотль-перетворюється на амблістому. Тобто аксолотль — личинка амблістоми.

— Що ж тут дивного? — спитав я. — Пуголовок, що живе і плаває у воді, перетворюється на жабу, яка живе і у воді, і на суходолі. А пуголовок зовсім не схожий на жабу. Чи ж потрібні ваші досліди?

Думчев засміявся:

— Приклад невдалий! Ви б таки здивувались, якби в болоті одні пуголовки відкладали яйця, з яких вилуплювалися б такі самі пуголовки, а інші перетворювалися на жаб.

— Ну, таких чудес не буває! — розсміявся я.

— З пуголовками не буває. А от з аксолотлем — личинкою амблістоми — буває. Він перетворюється на амблістому. Але аксолотль може також не перетворитися на амблістому, плодитись і вмерти аксолотлем.

— А амблістома?

— Та, в свою чергу, відкладає яйця, з яких пізніше з’являється личинка-аксолотль.

— Ну добре! Але якого ж нового чуда ви сподіваєтесь від них тут?

— Чуда без чудес! Штучним шляхом я викликаю метаморфоз і змушую аксолотля обов’язково перетворитись на амблістому. Цей метаморфоз — перетворення личинки на дорослу форму — я здійснюю і спостерігаю.

— Але як же ви тут, у майстерні, втручаєтесь у справи природи?

Дуже просто. Я підгодовую аксолотлів щитовидною залозою або тиреоїдином, який ця залоза продуктує, і змушую водну форму амфібії перетворюватись на абсолютно не схожу на неї земну. Я фізіолог і повинен уміти робити це! Я створюю необхідні умови для перетворення однієї істоти в іншу.

Середа, 17 червня.

Одужав! Одужав! Цілком одужав! Поміж хворих ходять чутки, ніби наш лікар сам виготовляє чудодійні ліки.

— Якою живою водою ви мене напоїли? — спитав я Сергія Сергійовича.

А він відповів:

— Якщо будете допомагати в моїх дослідах, то знатимете.

Який же з мене помічник ученого?

Сьогодні надвечір залишив лікарню і оселився за рекомендацією Думчева, у фельдшера Акулинушкіна.

Став я зовсім інший — юний, — бадьорий. І все це зробив він — Думчев! Як же мені йому віддячити?