Гальтеро не зводив очей з її високих грудей. Перехопивши його погляд, вона роздратовано застібнула плащ. Герцог, гнівно блиснувши очима, зробив крок до Гальтеро.

— Не смійте витріщатися на мою дружину, сер, інакше я порубаю вас на шматки і згодую своїм псам!

Гальтеро з неприємною усмішкою глянув на герцога, але промовчав.

— Спокійної ночі, генерал, — кинула герцогиня.

І вони рушила далі, щоб зробити ще одне коло навколо сміттєвої купи, абсолютно впевнені, що йдуть до себе в палац. Броган міг зупинити їх ще в перший раз, але йому хотілося познущатися. Їх затуманений закляттям розум не міг зрозуміти, як Брогану вдається весь час їх обганяти.

Коли герцог і герцогиня з'явилася знову, їхні обличчя спочатку побіліли як полотно, потім спалахнули від гніву.

Герцогиня зупинилася і, підобенчившись, зміряла Брогана нищівним поглядом. Тобіас дивився, як прямо в нього перед носом здіймаються пишні груди.

— Слухайте, ви, нікчемний черв'як, як ви смієте…

Броган простягнув руку і рвонув корсаж герцогині, розірвавши його до пояса.

Проспівавши коротке заклинання, Лунетта виставила перед собою долоню, і герцог завмер з наполовину вийнятим з піхов меча, немов миттєво закам'янів. Він міг лише безпорадно дивитися, як Гальтеро без всякої магії позбавив його дружину можливості чинити опір. Гальтеро з такою силою викрутив герцогині руки, що вона вигнулась дугою. Її оголені соски затверділи на холодному вітрі.

Броган хотів скористатися кинджалом, але передумав і дістав меч.

— Як ти мене назвала, мерзенна повія?

— Ніяк, — з жахом пролепетала вона, замотавши головою. Темне волосся, вибившись із зачіски, впали їй на обличчя. — Ніяк!

— Ой-ой, як легко ми здаємося!

— Що вам від мене треба? — Видихнула вона. — Я не єретичка! Пустіть мене! Я не єретичка!

— Звичайно, не єретичка. Щоб бути єретичкою, ти занадто бундючна. Але від цього ти не стаєш менш мерзенною. І придатною до використання.

— Тоді це він вам потрібний! Герцог! Він — єретик. Пустіть мене, і я розповім про всі його злочини.

— Творцеві немає користі від помилкових визнань, зроблених, щоб врятувати свою шкуру, — крізь зуби просичав Броган. — І все-таки ти послужиш Йому. — Його губи розсунулися в похмурій усмішці. — Ти послужиш Творцеві, а я навчу тебе як.

Ти зробиш те, що накажу тобі я.

— Я ні за що…

Гальтеро сильніше вивернув їй руки.

— Добре, добре, — простогнала герцогиня.

— Все, що завгодно. Тільки не робіть мені боляче. Скажіть, що вам потрібно, і я все зроблю.

Броган нахилився до неї, і їхні обличчя опинилися на одному рівні.

— Ти зробиш все, що я накажу, — прошипів він крізь зуби.

— Так! Зроблю! Даю слово! — Голос герцогині тремтів від страху.

— Я не вірю словами таких повій, як ти, — пирхнув Броган. — Ти готова продати і зрадити все на світі. Ти виконаєш мою волю, тому що в тебе не буде вибору.

Зробивши крок назад, Броган взяв її лівий сосок і відтягнув його. У жаху вона широко розкрила очі. Броган коротко змахнув мечем. Крик герцогині потонув в завиванні вітру.

Броган вклав відрубаний сосок Лунетті в долоню. Вона стиснула пальці і закрила очі, занурюючись в магію. М'які звуки стародавнього заклинання змішалися зі свистом вітру і криками герцогині. Гальтеро міцно тримав її, не даючи впасти в сніг.

Голос Лунетти звучав все голосніше. Піднявши голову до темного неба, вона, не відкриваючи очей, обволікала в магічний кокон себе і стоячу поруч з нею герцогиню. Здавалося, крижаний вітер надає додаткову силу заклинанню, виговорюваному Лунеттою мовою відьом.

«Від крон і коренів, від глибин і вершин, Від світла денного, від тіні нічної, Від льоду і вогню, від витоків душі — З'явись, дух дівиці, станеш мною!

Творця дочка, твої ясні дні нехай стануть чорніше самої чорноти, полонену душу вкрию в тіні, До смертної години моєю будеш ти! Забудеш веселощі, забудеш і страх, Доки не станеш здобиччю черв'яків, Доки сама не розсиплешся в прах, Душа твоя буде у владі моїй!

Голос Лунетти зазвучав нижче:

— Шкурка жаб'яча, кісточка мишача. сухий павучок, трави пучок — все в мій казанок.

Слова розтанули на вітрі. Лунетта наблизилася до герцогині. Відкриту долоню чаклунка тримала над головою жінки, а затиснутий в кулаці відсічений сосок притиснула до свого серця.

Коли щупальця чаклунства завились навколо неї, герцогиня здригнулася, а коли магія торкнулася її душі, забилася в конвульсіях.

Але Гальтеро тримав її міцно, поки вона не затихла і не обм'якла в його руках. Незважаючи на завивання вітру, здавалося, що на місто раптово обрушилася цілковита тиша.

Лунетта розтулила долоню.