– Це було про те, що робити щось неправильно, коли думаєш, що це допоможе щось виправити, не можна.

– А. – Він узяв останнє число журналу «Машина і водій», на обкладинці якого пишався крутий «Ягуар XK-E». – Ну, ти ж знаєш, як кажуть, Джеймі: дорога в пекло вимощена добрими намірами. – А на мить замислившись, додав: – І освітлена електричними лампочками.

Та й засміявся, і я засміявся разом із ним, хоч і не зрозумів жарту. Якщо то був жарт.

Енді й Кон дружили з братами Ферґюсонами, Нормом і Гелом. Таких, як вони, ми називали «з великої землі», або ж людьми здалеку. Ферґюсони жили в Бостоні, тож дружба зазвичай обмежувалася літніми канікулами. Їхня родина володіла котеджем на озері Лукаут, на відстані приблизно милі від нашого дому, і дві пари братів зустрічалися на церковних зборах, тепер уже Літньої біблійної школи.

У Ферґюсонів був сімейний абонемент на курорті «Козяча гора», і Кон та Енді часом їздили з ними на міні-фургоні Ферґюсонів, щоб поплавати й пообідати в «клубі». Басейн там, розказували вони, був у тисячу разів кращий, ніж наше озеро, Гарріз-Понд. Ні я, ні Террі надто цим не переймалися – місцева ковбаня нас цілком влаштовувала. Зате Клер зеленіла від заздрощів. Вона жадала побачити, як «живуть кращі люди».

– Доцю, вони живуть точнісінько, як ми, – запевнила їй мама. – Той, хто сказав, що багатії інакші, помилявся.

Клер, котра саме пропускала білизну через допотопний прес нашої пралки, скривила невдоволену гримасу.

– Я в цьому сумніваюся, – сказала вона.

– Енді каже, дівчата, які купаються в басейні, вдягнені в бікіні, – докинув я.

Мама зневажливо пирхнула.

– Із таким самим успіхом вони могли б плавати в ліфчиках і трусиках.

– А я б хотіла мати бікіні, – зауважила Клер. Думаю, то була одна з провокацій, на яких спеціалізуються сімнадцятирічні дівчата.

Мама спрямувала на неї вказівний палець з коротко обрізаним нігтем. З пальця крапала мильна піна.

– Панночко, це якраз те, завдяки чому дівчата вагітніють.

Цю подачу Клер дотепно відбила.

– Тоді не пускай туди Енді й Кона. Вони можуть зробити якихось дівчат вагітними.

– Рот на замок. – Мама скосила погляд у мій бік. – У маленьких глечиків великі вушка.

Наче я не знав, що значить зробити дівчину вагітною. Секс. Хлопці лягають на дівчат і соваються, аж поки не приходить відчуття. А коли це стається, загадкове щось, що називають сім’ям, витікає з хлопцевого краника. Воно тоне в животі у дівчини, і через дев’ять місяців настає пора підгузків і дитячого візочка.

Мої батьки не забороняли Кону та Енді їздити влітку на курорт двічі-тричі на тиждень, незважаючи на те, що сестра гавкала, як цепний пес. А коли Ферґюсони приїхали на лютневі канікули в 1965-му і запросили моїх братів покататися з ними на лижах, батьки без найменшого сумніву відправили їх на Козячу гору. Пошрамовані старі лижі моїх братів їхали, прив’язані до багажника на даху міні-фургона поряд з новісінькими блискучими лижами Ферґюсонів.

Коли вони повернулися, ми побачили на горлі в Кона яскраво-червону смугу.

– Ти з’їхав зі стежки і врізався в гілляку? – спитав батько, прийшовши додому вечеряти й помітивши слід.

Кон, котрий дуже добре катався на лижах, не приховував обурення.

– Та ну, тату, ні! Ми з Нормом влаштували перегони. Ішли плечем до плеча, летіли на чортзна-якій швидкості…

Мама скерувала на нього виделку.

– Вибач, ма. На хтозна-якій швидкості. Норм наскочив на камінь і ледве втримав рівновагу. Він виставив убік руку, отак… – Кон показав, мало не перекинувши свою склянку з молоком. – …і його палиця вдарила мене по шиї. Боліло, як… ну, дуже боліло, але вже краще.

Та тільки краще не було. Наступного дня слід потьмянів до синця й нагадував намисто, але голос у брата став хрипким. До вечора він вже заледве міг говорити трохи гучніш, ніж пошепки. А через два дні цілковито втратив голос.

Надмірне розтягнення шиї, що призвело до розтягнення гортанного нерва. Таким був діагноз доктора Рено. Він сказав, що вже бачив таке раніше і що за тиждень-два голос до Конрада повернеться. І вже до кінця березня Конні буде цілком здоровий. Нема про що непокоїтися, сказав він, і то була правда. Принаймні щодо нього – у нього самого з голосом усе було в повному порядку. Чого не скажеш про мого брата. У квітні Кон так само писав записки й показував жестами, що йому потрібно. Він наполіг на тому, щоб ходити до школи, навіть попри те, що інші хлопці почали з нього глузувати, особливо відтоді, як він розв’язав проблему своєї участі на уроках (принаймні до певної міри), пишучи «ТАК» на одній долоні та «НІ» на іншій. Він завів стосик карток з іншими повідомленнями, написаними друкованими літерами. Особливо його однокласників веселив напис «МОЖНА В ТУАЛЕТ?»

Кон сприймав це все начебто з гумором, бо знав, що в інакшому разі його сильніше дражнитимуть, але якось уночі я зайшов у кімнату, яку він ділив з Террі, й побачив, що він лежить на своєму ліжку й беззвучно плаче. Підійшовши до нього, спитав, що сталося. Дурне запитання, бо я знав на нього відповідь, але в такій ситуації ти мусиш щось сказати, і я міг сказати, бо то не мені врізали по горлу Лижною Палицею Долі.

– Іди звідси! – самими губами промовив він. Його щоки й лоб, поцятковані прищами, які щойно почали вискакувати, палахкотіли вогнем. Очі запухли. – Іди геть, іди геть! – А тоді, шокуючи мене: – Пішов звідси, гад малий!