— Ну, от і підкріпилися. Тепер викладайте свої новини, Криж.

Длубаючи гусячим загостреним пером у зубах, резидент сказав звичайнісіньким буденним голосом:

— Привіт вам від «Учителя».

— Від кого? — Файн потиснув руку Крижа. — Від «Учителя»? То ви його бачили?

— Під'їхав до мого магазина на лісовозі. Купив «Путівник по Закарпаттю» і доповів, що благополучно прибув і що все йде по плану.

— Друга удача, слава богові! — Файн молитовно приклав долоню до грудей. — Тепер можна сміливіше діяти. Ви, здається, в добрих стосунках з шляховим обхідником Дударем?

— Ми давно подружилися з ним. Знаменитий різьбар по дереву продає і дарує мені свої вироби, а я йому — рідкісні книги. Він також навчив мене робити з дерева різні дрібнички.

— Дуже добре. Отже, ваша поява в домівці Дударя нікого не здивує, не приверне уваги?

— Так, певен.

— В які дні ви звичайно бували у свого «друга»?

— Найбільше у свята і по суботах.

— От і добре. Сьогодні субота. Ви сьогодні ж підете до Дударя. На мою думку, «Учитель» зупинився жити у шляхового обхідника.

— Дудар — наша людина? — здивувався резидент.

— Ні. Але це зараз не має значення. Як ви гадаєте, чи зможе Дудар відверто розповісти вам про свого нового квартиранта?

— Гадаю, що так. Якщо не розповість сам, я йому допоможу.

— Ні в якому разі! Додержуйте найсуворішої обережності! Не запитуйте ні про що. Навпаки, робіть вигляд, що вас абсолютно не цікавить шофер Ступак.

— Слухаю.

— І коли ви переконаєтесь, що Ступак перебуває поза підозрою, то знайдіть момент і передайте йому слово в слово таке: «Післязавтра, в понеділок, приїжджайте у Явір, зайдіть до магазина Книготоргу, де одержите інструкцію, що вам належить робити». Файн посміхнувся і лукаво поглянув на Крижа: — Не хвилюйтесь, Любомире, до післязавтра ви будете знати, як проінструктувати Ступака.

Криж швидко закивав головою:

— Я не хвилююсь, сер. Все буде виконано так, як наказано.

Сьорбаючи гарячий, янтарного настою чай з блюдця, Файн спитав:

— Гірські туристи є у Яворі?

— Аякже! Явір з трьох боків оточений горами. У нас є навіть турбаза.

— А рибалки? Мисливці?

— Є і рибалки, і мисливці.

— Сподіваюсь, вони перед неділею не відсиджуються вдома, а вирушають на рибалку, на полювання, в гірські походи?

— Так. Найчастіше це буває по суботах.

— От і добре. І я сьогодні прогуляюся в гори під виглядом туриста, — несподівано для Крижа сказав Файн.

— Ви? Ви наважились залишити мій притулок?

— Лише на один день.

— Але, сер, ви… Чи готові ви до всіляких ускладнень?

— Конкретніше, Любомире! Вас цікавить, чи є в мене радянський паспорт та інше? Є все, що треба.

— Я хотів уточнити, чи зможете ви почувати себе на радянській землі радянською людиною?

— Ви сумніваєтесь?

— Пробачте, сер, але я буду відвертим: так, це мене дуже хвилює.

— Чому? Хіба на моєму носі стоїть фабрична марка? Хіба мої вуха, чоло, очі, губи не такі, як у радянських людей?

— Такі, але…

— Кажіть, Криж, не заїкайтесь.

— Сер, у вашому вигляді є щось не зовсім радянське. Джон Файн засміявся, але в його очах була тривога.

— Червоних рогів невистачає? Посмішка не соціалістична? Хода не пролетарська? Погляд ідеологічно не витриманий?

— Ви жартуєте, а я серйозно стурбований.

— Та в чому справа, Криж, кажіть ясно?

— Вам невистачає, сер, зовнішньої простоти, скромності, я б сказав — звичайності. Ви почуваєте себе самим собою, багатою, незалежною, всесильною людиною, Джоном Файном, а не радянським службовцем.

— Даремно турбуєтесь. Я всесильний тут, перед вами, а там, серед радянських туристів, я буду таким самим, як і вони. Дорогий Криж, я три роки був шефом в таборі для переміщених осіб. Вдень і вночі я бачив перед собою дванадцять тисяч росіян, українців, білорусів, чув їх мову, запам'ятовував їх характерні риси і таке інше, і тому подібне. Я навіть дозволив собі одного разу, заради тренування, пожити в сусідньому таборі на становищі переміщеної особи — і нічого, зійшов за чистокровного росіянина. Можу бути й українцем. — Джон Файн легенько ткнув свого співбесідника кулаком у груди. — Отже, голубе, не принижуйте моїх високих і давно визнаних можливостей.

— Пробачте, сер.

— Отож-то! Будемо вважати непорозуміння ліквідованим. Чи є у Яворі таксі?

— Скільки завгодно.

— Вони ходять за місто?

— Так, в усіх напрямках.

Файн дістав з внутрішньої кишені піджака карту Закарпаття, розіклав її на столі.

— Яке місце вважається у вас найбільш туристським?

— Таких місць у нас багато. Оленяче урочище, Ведмежа галявина, Мармурові скелі. Недалеко від Мармурових скель, ось на цьому гірському схилі, є база, де можна за невелику плату переночувати, перекусити, випити пива, поголитися, прийняти душ.