— Припустимо, що ця подія мала місце. Але яка її справжня причина? Чи справді Дзюба був п'яний? Чи не свідомо він спрямував грузовик у провалля? Коли так, то чому? Чи не тому, що відчув на шиї зашморг цього, як його…

— Зубавіна, — підказав Файн.

— Еге ж. Зрозумівши безвихідність свого становища, він і покінчив з собою.

— Знову неможливо, сер.

— Чому?

— В цьому випадку газета не надрукувала б такої замітки.

— Все можливо, Файн. У радянських розвідників добра фантазія і багато резервних, найнесподіваніших прийомів. Не треба забувати про це… Дзюба міг напитись до нестями?

— Ні. Він пив багато, але вміло.

— От бачите! — зрадів «Бізон». — Виходить, версія газети підозріла.

Файн не погодився з шефом.

— Сер, нічого підозрілого в цьому немає. Дзюба міг забрати руль у Скибана, міг перед цим чимало випити, міг ненавмисне загнати машину в провалля.

— Не вірю! Що вдієш, Файн, коли нюх у мене такни, що будь-який собака-шукач позаздрить! — «Бізон» любовно дав собі кілька щиглів по рихлому, м'ясистому носі. — Відчуваю: не так щось, не по правді… Однак повернемось до «Колумбуса». Що ви зробили для з'ясування його становища? Чому не послали у Явір спеціальної людини?

— Мені здавалось, після того, що трапилось, я не мав права на такий риск. Я чекав ваших вказівок.

— Яка запізніла обережність! — насмішкувато вигукнув «Бізон». — Про це треба було подумати ще тоді, коли затівали операцію.

Джон Файн з м'яким докором подивився на шефа:

— Хто ж знав, що так трапиться! Здавалося, справа цілком певна.

— Не всім так здавалось. Згадайте, шановний Файн, мої сумніви і попередження. Ви намагались перекопати мене, що вони марні, безпідставні.

«Бізон» кинув у камін недокурену сигару і вийняв з коробки нову.

— А взагалі, не варто було посилати в Явір «Колумбуса». У вас там був досвідчений, багаторічний резидент Дзюба з непоганими помічниками.

— Дзюба забезпечував нас інформацією. Група «Колумбуса» призначалася виключно для диверсій на залізниці.

— А хіба Дзюба не міг би зайнятися і цим? Хіба нам не відомо, що найбільш цінними для нас є агенти з корінного населення?

— Я гадав, що Кларк, як один з наших найкращих розвідників, зможе в короткий строк добитися…

«Бізон» не дав Файну закінчити фразу:

— Всі ваші припущення виявилися блефом азартного гравця! І як я, дурень, піддався тоді на ваші умовляння! Не прощу собі цього ніколи! Засилка Кларка в Явір — ваша найгрубіша помилка. Ви порушили наше залізне правило: вести всю чорнову розвідувальну і диверсійну роботу не власними руками. За це ми тепер дорого розплачуємось. Втратити Кларка!.. Втратити Дзюбу!.. Не мати ніякого зв'язку з таким важливим районом, як Закарпаття!.. Ви уявляєте, що це означає?

Джон Файн стримано, з показною гідністю кивнув головою.

— Ні, голубе, ви нічогісінько не уявляєте! Закарпаття межує з чотирма державами: Польщею, Угорщиною, Румунією, Чехословаччиною. Закарпаття — сухопутні ворота на Балкани. Там, біля Карпатських гір, на випадок війни будуть підготовлені трампліни для російських дивізій і корпусів. Отже, ми повинні знати цей найважливіший прикордонний район росіян: усі залізниці, їх пропускну спроможність, автостради, шосе, мости, фактичну і можливу дислокацію військ. Усе повинні знати!

— Я розумію. Саме в цьому напрямку я й діяв! — гаряче підхопив Файн. — Сер, нічого ще не втрачено! У нас є можливість виправити становище.

«Бізон» підняв на Файна очі — маленькі, водянисті, повні злостивої недовірливості.

— Яким чином? Що ви зараз маєте в Яворі?

— Трьох рядових агентів. Два з них — активно діючі. Третій — резервіст, який зрідка виконував важливі доручення Дзюби.

При згадці про Дзюбу «Бізон» зобразив на своєму обличчі страждання:

— Таку людину втратили! Тридцять років діяв! З часів Бенджаміна Паркера [2] . І все треба завдячувати вам, голубе!

«Вирішив витурити мене з розвідки», подумав Файн і засмутився.

— Як міг провалитися обережний, розумний Кларк? Хто його видав? — злісно продовжував «Бізон». — Поки про все це не дізнаємось, ми не можемо вважати нашу явірську агентуру в безпеці. Діяти треба дуже обережно і тільки в двох напрямках: шукати причину пропилу і вербувати нових агентів.

Файн повеселішав: «Ні, все-таки, здається, не вижене».

— Я все це розумію, сер, — шанобливо сказав він. — Я вже давно б діяв, якби в мене був резидент у Яворі. Пропоную на ваше затвердження кандидатуру…