Чи справді можна — «із грязі в князі»? Бо ж це не просто бруд у звичному розумінні: от, вимастився в болото. Бо бруд жлобства — він радше внутрішній. Він всотується в кров, у єство людське, а тоді випирає й назовні.

Жлобство плодиться заздрістю. Люди нікчемні, ледачі, пустопорожні заздрять багатим, багаті — ще багатшим. З цього нічого доброго не народжується. Скажімо, Шевченко був козачком, зазнав панських знущань і коверзувань, він бачив хитрощі кріпацькі і хитрощі багацькі, і зумів зберегти в собі рідкісну здатність бачити справжніх людей — і серед бідних, і серед багатих. У нього є один дивовижний вірш-спостереження:

Колишній кріпак має таку велику душу, що може зрозуміти навіть багату самотність пана.

У кожного стану свої спокуси і загрози...

Совєцькі злидарі не любили тих, хто мав більше, хто був багатший, адже багатшими за совєтів ставали здебільшого не за якийсь талант, а через блат і зв’язки. А це оптимальні дріжджі для жлобства. Адже жлоб майже ніколи не буває талановитим, він загрібає жар чужими руками.

Зла в чистому вигляді не існує. Є така казка про відьму, яка замріялася, щоб чоловік-удівець, який має багато дітей і багато гризоти, взяв її за жінку. Він, бідолаха, хоче спекатися її (вона дуже страшна та ще й залізноноса), але водночас ще й хоче запопасти її багатства, тож чеснішою і щирішою в цій казці виглядає саме відьма. В українських казках цікаве трактування доброго й лихого. На сході України втілене зло — це змій, на Заході — чорт. Хоча є ще змій-шаркань, це вже дракон такий закарпатський, і він може літати. А ще ж існує і Люципер, і Ліктиборода — чорт над чортами.

Якщо говорити про улюблені казки, то більшість із них зібрані в моєму тритомнику «100 казок». Жлобів у казках майже не буває. Бо в казки широкий діапазон, а жлоб — це просто сірість, натомість казка любить характери яскравіші.

Жлоб не є мегазло (це щось проміжне, як середній клас), але від нього часто багато що залежить. Бо з його середовища народжуються герої або антигерої, які можуть піднестися на вищий рівень. Але якщо суспільство пронизане жлобами, то й героїв воно виплекує відповідних.

Лечу в Нью-Йорк. Заходжу в літак, свої речі поклав на полицю — трохи далі від свого місця, бо наді мною вже було зайнято. Кожен дивиться, де є місце, і теж кладе свої пакунки. Та зайшли донецькі хлопці, виставили мій портфель на підлогу зі словами: «Ето наше мєсто!». Я вражений, адже людям, які поклали речі наді мною, я б ніколи такого не сказав... Беру портфелик і кладу його на те ж місце, тільки вже за їхніми речами. Знову він забирає і каже: «Ти шо, нє понял? Ето мойо мєсто. На борту стоматологов нєт». Дехто в салоні мене впізнає, мені страшенно незручно, але одна жінка втрамбовує свої речі і каже мені: ставте сюди...». Я вже не хотів конфліктувати, щоб не соромитися перед іноземцями, щоб не вийшло, як у моєму дитячому віршику: «Носоріг носорогу Наступає на ногу...»Але ж якщо тобі так залежить на місці, то можна підійти, попросити — і нема жодних проблем. Але хлоп’ята вирішили бикувати. Типове совкове жлобство. Єфрейтор-прапорщик, «камандір жизні». На щастя, з такими людьми я не надто часто перетинаюся в житті.

Ми мусимо визнати, що людська цивілізація переживає не найкращі часи. Період високого розквіту розуму, інтелекту, культури вже, на жаль, позаду. Інтернет, комп’ютер — це чудові інструменти. Але в мудрих руках.

Табличку множення тепер можна знайти теж в Інтернеті (Усміхається. — Упоряд.). На перший погляд видається, що ці засоби звільняють розум від зайвої роботи і віднаходиться сила для інших завдань, корисніших і потрібніших. Але то так: коли ти менше їси, то в тебе й шлунок зменшується. Мозок — теж — зсихається.

200 років тому Андерсен пише Снігову Королеву. В цій історії є протиставлення щирої, чистої душі і холодної, незворушної таблички множення. Перед Каєм, коли його викрадає Снігова Королева, постає дилема між молитвою (отченашем) і математикою (числами). Скалка тролячого, тобто диявольського, дзеркала втрапила йому в серце, і Кай хоче проказати молитву, щоб порятуватися, але у нього в голові крутиться лише табличка множення і дроби. Андерсен попереджає нас про певні духовні загрози, коли людина стає занадто раціональною. Чи це не нагадує вам наші часи?

Раціоналізм поступово перетікає в тупе споживацтво, в збагачення за будь-яку ціну. Невідповідність духовно й морально обмежених людей тому становищу, яке вони посідають у суспільстві, очевидна. І це бачать навіть діти. Чого дивуватися, що тепер важко змусити їх прочитати книжку, та й узагалі вчитися. Діти розуміють, що гроші тепер пливуть у кишені тих, хто живе без моралі, без честі, без інтелекту, без гальм, тобто до жлобів у квадраті — жлоб’яр.