— І ніхто його не перечитав? Людині, що прийняла оголошення, воно не здалося дивним?

— Хвороблива білявка, що приймає оголошення, як мені здалося, неспроможна мислити, сер. Вона просто порахувала слова й узяла гроші.

— А навіщо він усе це вигадав? — запитав сер Генрі.

— Певно, хотів зібрати докупи якнайбільше цікавих, — припустив Райдсдейл. — Щоб усі вони зібралися в певний час і в певному місці, де він примусить їх підняти руки вгору й швиденько очистить їхні сумочки та кишені від зайвих грошей і коштовностей. Цій ідеї не можна відмовити в оригінальності.

— А що то за місце таке — Чипінґ-Клеґорн? — поцікавився сер Генрі.

— Велике мальовниче село. Воно розкинулося на кілька миль. Крамниця різника, крамниця пекаря, бакалійна крамниця і добрий антикварний магазинчик, дві чайні. Прегарне місце. Там налагоджено обслуговування автотуристів. Багато гарних котеджів, де раніше жили фермери, а тепер здебільшого мешкають старі панни та родини відставних військових. Чимало будівель споруджено ще у вікторіанські часи.

— Я знаю такі місця, — сказав сер Генрі. — Приємні старі кицьки та відставні полковники. Звичайно ж, якщо вони прочитали те оголошення, то всі прийшли о пів на сьому, винюхуючи, що там може статися. Як би мені хотілося, щоб і моя стара кицька була там присутня. З якою охотою вона б увігнала свої ще досить гострі зуби в ту незвичайну подію. Така історія могла б відбутися і на її вулиці.

— А хто вона, ваша стара кицька, Генрі? Ваша тітка?

— Ні, — зітхнув сер Генрі. — Вона мені не родичка. — І додав із глибокою шанобливістю в голосі: — Вона лише найкращий детектив із будь-коли створених Богом. Природний геній, вирощений на придатному ґрунті.

Він обернувся до Кредока.

— Не стався зневажливо до старих кицьок, які живуть у тому селі, мій хлопче, — сказав він. — Якщо справа справді виявиться дуже заплутаною, — а я не думаю, що так буде, — пам'ятай про те, що стара незаміжня жінка, яка щось плете або працює в саду, дасть фору на сто очків будь-якому сержанту поліції. Вона тобі розповість, що могло статися і що мало статися, і навіть скаже, що ж сталося насправді. І вона тобі ще й розтлумачить, чому так сталося!

— Я це обов'язково візьму до уваги, сер, — сказав детектив-інспектор Кредок у своїй звичній формальній манері, і ніхто б ніколи не здогадався, що Дермот Ерік Кредок — хрещеник сера Генрі й перебуває у вельми дружніх взаєминах зі своїм хрещеним батьком.

Райдсдейл коротко виклав своєму другові суть справи.

— Я не став би сумніватися, що вони зберуться о пів на сьому, — сказав він. — Але звідки міг знати той швейцарець, що вони справді прийдуть туди? А крім того, звідки було йому знати, що вони матимуть на собі багато здобичі, якою він зможе поживитися?

— Двійко старомодних брошок, намисто з дрібних перлин, одна або дві дрібні банкноти — не більше, — замислено проказав сер Генрі. — Чи ця міс Блеклок не тримала вдома багато грошей?

— Та начебто ні, сер. Фунтів п'ять із невеличким лишком, так вона сказала.

— Атож, не густо, — прокоментував Райдсдейл.

— Тобто ви вважаєте, — сказав сер Генрі, — що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?

Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.

— Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. — Він подивився на Кредока. — Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.

Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:

— Усі вони бачили не одне й те саме.

— Мене завжди цікавило, — сказав сер Генрі, — що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервової напруги. Що саме вони тоді бачать або — і це навіть цікавіше — чого вони не бачать.

— Які відомості про револьвер?

— Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.

— Поганий хлопець, — сказав сер Генрі.

— Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з'ясуй, що там можна довідатися про нього.

У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.

Управитель, містер Роулендсон, високий і рум'яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.

— Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, — сказав він. — Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив — ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.