— Ні, не знаю, але я постараюсь довідатися.

— Мертва незнайомка щезла. Якби я не побіг до тебе і не лишив її саму в холі! Хоча б фотографію в найгіршому разі…

— Фотографії в нас немає. Що ж тепер базікати! — Джордж знизав плечима.

Джун вийняла з сумочки люстерко, пудреницю та губну помаду. Вона провела рукою по чорному гладенькому волоссю, яке дивно контрастувало з голубими очима. При цьому вона удавала, ніби слухає краєм вуха розмову чоловіків.

Коли ж настала тиша, вона промовила кілька слів, які справили враження бомби, що вибухнула:

— У мене є фотографія цієї жінки. Перш ніж мене вдарили по потилиці, я встигла зняти її три чи чотири рази. Ти ж знаєш, — вона обернулася до Чеда, — що моя камера завжди напоготові, навіть вночі, коли я сплю.

Обидва заніміли від подиву.

— Вам вдалося сфотографувати вбиту? — першим отямився Джордж. Чед проковтнув слова, які крутилися в нього на язиці, і подумав: «Ні, дідька лисого, тепер я з нею не одружуся. Бути в шлюбі з такою меткою особою…»

— Чому ти не сказала цього одразу? — нарешті запитав.

— Ви не дали мені й слова вставити, — заявила Джун. — Ви розмовляли, розмовляли… Типово для чоловіків, коли вони не знають, що робити. — А потім додала ангельським голоском: — Я взяла з собою все необхідне. Якщо хочете, то віддрукую знімки хоч зараз.

Не минуло й години, як вологі фотографії вже лежали на столі. На них було обличчя темноволосої жінки з високим, трохи випуклим чолом, прямим носом і гострим підборіддям.

Джордж довго розглядав фотознімки і похитав головою:

— Мені вона не знайома. У всякому разі вона не схожа на злочинницю.

— Коли б на обличчі злочинця було написано, що він злочинець, то вони б уже давно перевелися, — зауважила Джун. — А завтра я спробую «клацнути» і загадкового родича Фенвіка. Може, він відомий поліції? — вона повернулася до Чеда. — Та й твою місіс Порджес не завадило б зафіксувати — в отруйниць у всі часи були найбезневинніші обличчя.

Чед з понурим виглядом глипнув на неї. Потім сказав:

— Якби я поїхав на берег Середземного моря, то працював би спокійно, а не ганявся за злочинцями.

— Мені час іти, — Джордж підвівся і взяв одну з фотографій. — Завтра вранці я відправлю її до Глазго.

— А я завтра відвідаю Хаббарда, сподіваюся, що за ніч я зумію підшукати слушний привід, — заявила Джун, непомітно взявши до своїх рук кермо влади. — Всі адвокати або самі шахраї, або зв'язані з ними найтісніше. Я вже хоч щось з містера Хаббарда та витягну.

Пізніше, коли вони вже лежали в постелі, Джун сказала:

— Якщо ти будеш обережно ставитися до того, що тобі подають за столом, і перестанеш вештатися по темних закапелках, то зможеш написати чудову книжку. Всю цю історію, певна річ, треба подати в гумористичному плані і відвести мені, молодій, привабливій жінці, яка перевершила своєю кмітливістю криміналістів, належне місце. — Вона щасливо засміялася, а Чед подумав: «Можливо, й справді не так далеко від істини все те, що я наплів оцьому лицемірові Стерджену. Чому б мені не одружитися з Джун і не зробити Касл-Хоум своєю резиденцією, прогнавши звідси всіх привидів?»

Перш ніж заснути, він знову згадав про покійну місіс Шеклі, про безголові порцелянові фігурки з криваво-червоними шиями, і його знову опосів страх, але набагато сильніший, бо тепер йому треба було боятися не тільки за своє життя, а й за життя Джун.

Наступного ранку адвокат Хаббард сам з'явився в Касл-Хоумі, щоб про все дізнатися на місці. Це була людина років сорока п'яти, трохи посивіла ї вельми самовпевнена. Він одразу сподобався Джун.

Коли Хаббард увійшов, Джун з Чедом сиділи за сніданком. Вона запросила Хаббарда випити з ними чашечку кави.

Після того, як адвокат докладно ознайомився зі всім, що сталося в Касл-Хоумі, Джун, немовби намагаючись уникнути відповіді на деякі запитання, перевела розмову на інше. Вона заговорила про останні театральні вистави в Глазго, які Хаббардові були відомі не гірше, ніж їй.

Чед мовчки сидів поряд з ними за столом і в душі вважав дотепні висловлювання Джун чисто жіночим базіканням, а підтакування Хаббарда — простою ввічливістю. Адже його справді хотіли отруїти, намагалися перерізати йому горло, а цим людям не спало на думку нічого кращого, ніж баляндрасити про останню прем'єру Осборна. Чед пересилив нехіть і спробував зіграти роль привітного господаря. Коли він висловив свою думку, що вбивцю невідомої жінки слід шукати в Крайстчерчі, Хаббард похитав головою:

— Мені здається, ви не маєте рації. Той, хто здійснив убивство просто в холі, а потім. викрав труп, — не тільки безцеремонний, а й надзвичайно передбачливий суб'єкт. Все передбачив і розрахував до останньої дрібниці. Тут видно руку професіонального злочинця.

— А хто йому доручив спровадити жінку на той світ? Хто ця жінка? Що вона робила в Крайстчерчі, де, зрештою, її труп? — запитав Чед. Ставлячи ці запитання, він чомусь подумав про склеп місіс Шеклі, про недавно змащені ґратчасті двері, але наступної хвилини сам у душі розсміявся — надто вже безглуздими і сміливими здалися йому власні думки. Хаббард задумався.