Бо Кривцун перестав бюлетенити!

Щоправда, він не виказував взірців працьовитості й виробничих досягнень, вміло усувався від роботи невигідної, складної, але працював! Щодня приходив на зміну, справно відстоював коло свого стана, гнав трубу, ще й гнав більш-менш пристойно, майже без браку, так що в мене з'явилися сподівання навернути його в лоно справжньої трубопрокатної віри, і я спробував повести з ним просвітницькі бесіди. Аби за це взявся Чемерис, то в нього б вийшло набагато краще. Чемерис би сказав Кривцунові приблизно таке:. «Слухай, молодий! Ти своїм хвостом не крути, бо попадеш ним у капкан. А тут треба гнати трубу. І не таку трубу, як тобі хочеться, щоб з одного боку борщ, а з другого ковбаси випадали, а трубу справжню і справну. А що таке справна труба? Це така труба, молодий, якої ніхто в світі сьогодні гнати не може. Фігурна труба для того, для чого вона потрібна. Отак, молодий!»

Після цього Чемерис трохи потерпів би, а там узяв би Кривцуна за вухо і вивів з цеху, а там допровадив до заводської прохідної, забрав би в нього перепустку і дав коліном під одне відоме навіть без шкільних підручників місце.

Але то ж Чемерис! А я вдався до пропаганди й агітації, сподіваючись на перемогу сил добра над силами зла.

У нас знову одержали якесь завдання по трубах геть небаченого малюнка, і знову Шляхтич (бо й хто б же міг то бути?) взявся за ті труби, а що справа не йшла далі експериментування, то Кривцун хоч і не переходив на бюлетень, але навідліг відмовився ризикувати заробітком і гнав собі звичайну продукцію, яку гнав цілий цех.

Я спробував натиснути на його свідомість.

— Слухай,— сказав я Кривцунові,— як не соромно? Державне замовлення, ніхто в Союзі не вміє зробити такої труби, а ти про карбованця? Ти ж молодий хлопець!

— А в молодих усі зуби цілі,— показав мені Кривцун свої міцні, білі, ідеальної краси зуби,— а коли зуби цілі, то ними треба жувати, а щоб жувати...

— Ага, жувати? Прекрасно! А що ти знаєш про корів?

— Про корів? — Кривцун спантеличився лише на мить.— Можеш заспокоїтися: я про все знаю. Корова повинна давати молочко. А молочко вона дає тільки тоді, коли її добре годують. Ясно? Я теж корівка, робітнича корівка,— і мене треба добре годувати!

— Ти бегемот, носорог і шакал,— прошипів я Кривцунові в його вродливе обличчя,— і я охоче наб'ю тобі пику, коли хочеш!

— А не маєш права!

— Права ти вивчив — нічого не скажеш.

— Я все вивчив, що мені треба. Ясно? У тебе медаль лауреата, а в мене — права! І затям собі: рівні з тобою права. Ясно?

— Та ти послухай, Кривцун, ти ж молодий хлопець. Ну, зрозумій, що коли ми не братимемося за нове, то хто ж візьметься?

— Лауреат — то й берися!

— Але ж іще вчора я не був ніякий лауреат. А завтра ти можеш ним стати.

— Станеш за такими, як ви! Все, що нам полож-жено, ви вже хапонули. Тепер вколювати нічого, нема дурних! Роблю там, де зароблю. Ясно?

— А ти чув про таку штуку: ентузіазм?

— Чув, чув. Півстоліття на голому ентузіазмі...

— А він не голий!

— В що ж одягнутий?

— В ідеї.

— З ідей штанів не пошиєш.

Ну, тип! І воно теж називається «робітничий клас»! Де ж правда на світі?

— Слухай, Кривцун,— не відступав я,— ти ж металург, ти цінний громадянин, ти державна людина, зрозумій, що ми стоїмо не просто коло прокатного стана, а це мовби ворота, крізь які проривається нове життя, формується тут усе для щастя й благополуччя людського, і нам не байдуже, як воно формується, з якими затратами людської енергії і цінностей, здобутих працею людською. Візьми хоч нашу суто прокатну справу. В Союзі виробляється близько тисячі різновидів прокату, а промисловості потрібно не менше трьох тисяч. Ми втрачаємо майже вісім мільйонів тонн сталі щороку через недосконалість профілів прокату! Вісім мільйонів тонн! Сотні країн на землі ще й мріяти не можуть про річний видобуток такої кількості металу, а в нас він витрачається без користі. І коли ми беремося за освоєння нового профілю труби, то що за цим ховається?

— А нічого не ховається,— знудьговано промовив Кривцун,— кожному дурневі видно, що ви місяців два або й три сидітимете на бобах так, як колись ота дівка, що про неї писали всі газети. Кинула роботу з доброю платнею і пішла витягати відсталу дільницю без зарплати. Прізвище в неї було таке смішне: га-га-га... Де вона тепер? Може, скажеш?

Я підійшов і дав Кривцунові по зубах. Він хотів дати здачі, але був трохи нижчий за мене і, мабуть, від перманентних лінощів виявився слабкіший. Я міцно затис йому руки, потримав так його трохи, мовчав, бо якось розхотілося мені займатися агітацією й пропагандою, потім відпустив Кривцуна, відштовхнувши від себе, і повернувся на своє робоче місце.

— Я в комітет комсомолу поскаржуся! — верескнув Кривцун, але далі не кричав, бо з підтанцьовуванням з'явилася Клементина, мабуть, щоб повідомити про чийсь брак, але Кривцун не дав їй дійти до мови, він закрутився довкола дівчини, і аж тут мене осінило, чого він рвався до нас, і чого перестав бюлетенити, і чого приходив до стана мало не в білій сорочці з галстуком: Клементина!

Ну, тип!

Відверто кажучи, не могло бути й мови про мою закоханість у Клементину, бо ще світили мені з далекої далечі Сірі очі, хоч і потьмарюючись часом, окрім того, здавалося мені, що Клементина, дарма що виразиста і обличчям, і поставою,— задрібна якась для мене, чи що. А може, трохи стримувала мене її хоч і не одержана, але однаково ж зароблена чесно золота медаль за десятирічку і вперте долання науки. Одне слово, не про кохання тут ішлося, а саме про оте недостойне, пережиткове почуття дрібного власника, очевидячки, бо я раптом вирішив, що маю неподільні права на Клементину, а більше ніхто!

Я допоміг їй влаштуватися в нашому цеху, я допомагав їй, я... Заслуг було небагато, тобто не було їх зовсім, та хіба можеш спокійно розмірковувати, коли перед твоїми очима зазіхає на таку дівчину Кривцун!

Ледарям завжди щастить. Це теж один з неписаних законів суспільства. Один переривається від зусиль, гори перевертає і майже нічого не досягає для самого себе, а ледащо сидить, поляпує в долоні й роззявля рота лиш для того, щоб падали туди калачі й ковбаси! Але я заприсягнувся, що з Клементиною в Кривцуна так легко не вийде. Поки я тут і поки свободою горю, не бувати зближенню!