Він погасив примус, старанно обтер його ганчіркою і власноручно вклав у кошик.

— Якщо буде капризувати, приносьте.

Бабуся зубами розв'язала вузлик на хустині з голови, витягла з неї кілька зім'ятих німецьких марок і мовчки поклала на верстак:

Дай бог тобі здоров'я!.. Прощавай!

Щасливо, мамашо!

Крекчучи й зітхаючи, бабуся стала вибиратися надвір крутими східцями.

Косі промені вечірнього сонця заглядали в майстерню, але майже не освітлювали її. Лише на ріжок верстака падав жовтий блік.

Чорноп'ятов задумався, потім зітхнув, спересердя відкинув у куток якусь каструлю і, обернувшись, помітив чиїсь ноги в щілині дверей. Він нагнувся і побачив Заболотного. В руках у того був старий залізний таз.

Заболотний швиденько скотився вниз по східцях і, підбігши близенько до Чорноп'ятова, випалив уривчастим шепотом:

— Готовцев — зрадник!..

Чорноп'ятов похитнувся:

— Ти… з глузду з'їхав?

Очі Заболотного поблискували. Він витер рукавом росинки поту, що виступили на лобі.

— Зрадник, кажу!.. Я брив Скитальця, бачив Дем'яновича. Вони все розказали… В тюрмі сидить Валентина Готовцева, яку ми чекали! Її арештували сьогодні вранці.

Чорноп'ятов важко сів на ящик. Обличчя його покрилося мертвенною блідістю.

— Григорію Панасовичу, що з вами? — перелякано запитав Заболотний.

— Нічого… зараз пройде, — відповів той рівним, тихим голосом і обережно зітхнув. — Не зважай…

Нічого подібного досі не траплялося з Чорноп'ятовим, хоча підпілля іноді й зазнавало тяжких ударів. Хто-хто, а вже Заболотний добре знав, що серце Григорія Панасовича ніколи не підводило. Але, видно, всьому є міра.

Чорноп'ятов сидів прямо, мовчки, не відриваючи руки від грудей, намагаючись дихати рівно, без напруження.

— Відпустило, — тихо проказав він. — І скажи ти… Треба ж приключитися такому лиху… Розповідай, Стьопо, я слухаю тебе…

Заболотний розповів про те, що дізнався від Скитальця. До Готовцева прийшла в кафе дівчина, і він її виказав. Сьогодні вдень Готовцева викликали в гестапо, і він на очній ставці викрив дівчину. Але вона ні в чому не зізналася. Вона заявила, що не знає Готовцева, хоча в документах записана його сестрою. Як її арештували, Скиталець не вияснив, але тут дещо доповнив Дем'янович,

— Який Дем'янович? — перепитав Чорноп'ятов, хоч добре знав його.

Заболотний пояснив: Никанор Дем'янович Сербін із села Лужки. Він по наряду від управи обслужує кафе «Глобус». Сьогодні вранці їздив на молочну ферму з Готовцевим. Той був не сам. З ним із міста виїхала сестра, яку він залишив на шостому кілометрі в лісі «збирати гриби». По дорозі назад вони хотіли прихопити сестру з собою, але вона на шосе не вийшла. Потім по дорозі зустріли жінку з Лужків, вона сказала, що в лісі була стрілянина. А Готовцев лише посміхнувся. Старому це здалося підозрілим. Він чув про те, що в Готовцева є сестра, що вона працює нібито на німців у Мінську, а її приїзд сюди, дивний вихід у ліс по гриби та ще й стрілянина навели на недобрі думки.

— І ось коли я, — продовжував Заболотний, — пов'язав розказане Дем'яновичем із словами Скитальця, мені все стало ясно.

Чорноп'ятов подумав: «Значить, Кость встиг-таки передати телеграму, раз Бакланов вислав людину».

— Як ти інструктував Готовцева? — запитав він,

— Я попередив, — твердо заявив Заболотний, — що коли до нього під виглядом сестри прибуде жінка, він повинен прийняти її, дати притулок і повідомити мене.

— І все?

— Так, усе!

— Чи знає він кого-небудь із наших, крім тебе?

— Нікого!

— А Костя Голованова?

— А до чого тут Кость? — здивувався Заболотний. — Та й що він міг про нього знати?

— Я питаю про це тому, — тихо промовив Чорноп'ятов, — що Костя вже нема. Він загинув. До його будинку ввірвалися гестапівці, і він підірвав себе і їх гранатою. Це було позавчора вночі.

Заболотний стояв приголомшений. Він заціпенів і не міг промовити й слова. В голові все перемішалося. Він ішов сюди із страшною звісткою, але тут його чекала не менш страшна. Тільки необхідність щось вирішувати, вживати негайних заходів вивела його з заціпеніння.

Чорноп'ятов запитав:

— А про Дем'яновича Готовцев не догадується?

— Що ви? Звідки! — з триногою відповів Заболотний. — Та ж старий у них в кафе по наряду працює.

Знаючи про те, що Готовцев — родич Заболотного і що саме Заболотний рекомендував його на підпільну роботу, Чорноп'ятов сказав:

— Він і тебе може виказати…

— Я думав про це, — признався Заболотний. — Та вже б краще мене…

— Не кажи дурниць! — перервав його Чорноп'ятов. Заболотний похнюпився.