Шрифт:
Війна тривала ще десять років. Зрештою греки, їх називали ще данайцями, бодай і хитрістю, але захопили Трою та затіяли в ній «жахливу різанину».
А що ж Менелай? Він довго шукав Олену, щоб забити її, за давнім грецьким звичаєм, камінням. Але тільки-но цар Спарти побачив свою прекрасну жону, що стояла посеред спаленої Трої, як кинувся до її ніг і…
І пробачив усі образи, що їх вона завдала йому. Олена, як кажуть, згнітивши серце – а що їй залишалося робити, як коханця вже не було в цьому світі, – повернулася до Спарти і жила з чоловіком аж до самої його смерті.
Ось тоді Олена полегшено зітхнула, що нарешті позбулася нелюбого мужа, але… Що її чекатиме по смерті Менелая, вона навіть і не підозрювала. Річ у тім, що два сини померлого царя (від іншої жінки) влаштували проти ненависної мачухи Олени змову, і цариця, рятуючись, змушена була тікати зі Спарти аж на острів Родос. І потрапила з калюжі в болото. Тамтешня цариця, аби відомстити за вбитого під Троєю її чоловіка (не забуваймо, причиною Троянської війни була вона, Олена Прекрасна), веліла своїм служницям уночі задушити сонну Олену.
Що й було зроблено. Так закінчила свої дні в цьому світі найпрекрасніша із жінок, яка своїми витівками (хоча то було в неї нещасне кохання) підтвердила відому істину: хто вітрові служить, тому димом платять…
Частина перша
Королівська шабля з коштовним руків’ям, що стала козацькою
«Виступаючи на історичну арену України, Хмельницький найперше знайшов притулок і допомогу в Запорізькій Січі, у низових козаків. Позбавлений маєтку, дружини, неповнолітнього сина, осміяний на сеймі, кинутий до в’язниці й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофієм на початку грудня 1647 р. втік із в’язниці в Запоріжжя…
Микитинська Січ освячена перебуванням тут знаменитого гетьмана козаків Богдана Хмельницького. Це було на самому початку його діяльності…»
Д. І. Яворницький. «Історія запорізьких козаків»«Якийсь Микита, заповзятливий малорос, спокусившись розповідями своїх побратимів, котрі бували в походах проти кримських татар, наслухавшись про привілля Дніпра, багатого рибою і різними звірями, від оленя до дикого коня й полохливого зайця, що плодилися на його численних островах, а може, й сам брав участь у походах проти бусурманів, з якими Україна здавна вела війни, – цей Микита оселився на мисі біля Дніпра, що й дістав назву від його імені – Микитин ріг. Передмістя Нікополя, тепер має назву Микитине».
Микитинська Січ була четвертою – після Хортицької, Базавлуцької й Томаківської Січей Війська Запорізького низового.
Розташовувалася вона на Микитиному розі, або мисі біля правого берега Дніпра. Як зазначає історик козацтва Д. І. Яворницький, «за півтораста сажнів нижче Орлового острова напроти нинішнього містечка Нікополя… Роком заснування Микитинської Січі слід вважати 1638 рік…»
І далі Дмитро Яворницький зазначає, що вона освячена перебуванням у ній знаменитого гетьмана українських козаків Богдана Хмельницького.
І чигиринський сотник назавжди поєднав свою долю із Запорізькою Січчю. А козацька доля, за відомою піснею, як…
Як у полі рута,Січена дощами, хрещена громамиЩе й вітрами гнута.Козаку не требаСрібла ані злата,Лиш Вкраїна рідна не була б катамиНа хресті розп’ята.Погуляймо, браття,Наберімось сили,Поки до походу, поки до схід сонцяСурми не сурмили.Наливайте, браття,Кришталеві чаші,Щоб шаблі не брали, щоб кулі миналиГолівоньки наші.Кошовий отаман Микитинської Січі Федір Лютай, колишній сотник реєстрового козацтва, потім полковник, ще потім кошовий отаман – теж був крутим до ворогів. (А яким ще до них бути, до недругів? Не братом же рідним.) Чи, як козаки казали: лютий.
– Лютай, лютай до воріженьків! – часто в січі, вправно орудуючи кривою шаблею, вигукував Федір.
Лютай, себто лютий. Будь до них непримиренним і жорстоким.
І оте химерне «лютай» як прилипло до козака – тоді ще козака – Федора, то й стало навіть його прізвищем – Лютай.
Так ось, кошовий отаман Микитинської Січі Федір Лютай (яке його справжнє прізвище було, ніхто вже й не пам’ятав) не міг тоді повірити тому, що він почув на власні вуха, як і тому, що він побачив – теж на власні очі: чигиринський сотник українського реєстрового козацтва на службі в польського короля (ба, ба, він був навіть призначений все тим же королем на посаду генерального писаря – зело вумний і письменний вдався – все того ж реєстрового козацтва) Богдан Хмельницький у грудні 1647 р. негадано примчав із сином Тимофієм та десятком-півтора набраних по дорозі козаків-гультяїв і зразу, не передихнувши, почав закликати козаків-січовиків (пан кошовий з подиву навіть рота роззявив) виступити проти короля і взагалі проти поляків. Вони, звісно, заслуговують на те, подумав і погодився з сотником Федір Лютай, але ж…