– Що з ним?

– Тяжкий випадок.
– Еола вiдiйшла з Нескубою вiд лiжка недужого. Останнiм часом вiн тiльки те й робив, що пiдривав своє здоров'я...

– Конкретно, - нетерпляче перебив Нескуба.

– Дуже ушкоджена ендокринна система. Серцевосудинна також. Ми вживаємо всiх можливих заходiв... Нескуба пiдiйшов до Кантора, схилився над ним i обережно торкнувся плеча.

– Канторе... Чуєш, Канторе...

Фiзик не змiнив пози, лише клiпнули повiки i ледь зворухнулися губи може, хотiв щось сказати, але не змiг, не вистачило краплини енергiї.

– Чого ж ти, друже...

Спазм перехопив Нескубi горло, i вiн не змiг вимовити бiльше нi слова. Мовчки, навiть з якоюсь дивною цiкавiстю, дивився, як поволi зсуваються з Канторової бороди посинiлi пальцi, як западають, покриваючись сiрiстю, щоки i в очах залягає тiнь. Еола кинулась за шприцом, але це вже було непотрiбне. Капiтан скинув кашкета, може, з хвилину постояв, схиливши голову, а тодi, нi на кого не дивлячись, вийшов.

"Так, перша смерть... у космосi...
– запульсувала думка.
– Переступив межу Кантор... Ну, що ж, у свiй час кожен її переступить... У свiй час..."

Хотiлось якомога швидше дiстатися до каюти, впасти на лiжко i лежати, нi про що не думаючи. Ох, якi ноги важкi, нiби з чавуну...

"Е, починаю розкисати, - дорiкнув собi.
– Ще чого не вистачало!.."

Змусив себе обiйти увесь корабель, щоб на власнi очi побачити кожен вiдсiк, майстернi, лабораторiї, склади. Спожив свою порцiю хлорели i тут же дав наказ про посилене харчування - старший кухар одразу ж узявся складати нове меню.

До командного вiдсiку Нескуба повернувся вкрай знесилений, важко опустився у своє командирське крiсло i кiлька хвилин сидiв, пiдперши голову руками.

– Внутрiшнiй зв'язок налагодили, - доповiв Павзевей, погладжуючи долонею лисину.

– Так... Добре...
– Нескуба пiдвiв голову.
– А що там було?

– Енергоблок. Батарея вичерпалась.

– Атомна батарея?
– скинув бровами Нескуба.

– Так.

– Перевiрити причину. Атомна батарея... Неймовiрно!

– Причина одна - час.
– Павзевей знову торкнувся лисини i вiдсмикнув руку, наче йому припекло.

Нескуба якусь мить мовчав, потiм ввiмкнув мiкрофон i, дивлячись на своє зображення на екранi (достеменний дiд!), заговорив:

– Товаришiв Хоупмана, Iдерського, Iлвалу, Лойо Майо прошу зайти до мене.

Коли психолог i фiзики з'явилися, - по-старечому повiльнi, неповороткi, - Нескуба довго клiпав очима, поки розрiзнив їх.

"Ох, i постарiли...
– щемливий жаль ворухнувся в Нескубиних грудях. Мабуть, вiдчувають своє тiло, як чийсь поношений одяг. Так само, як i я... Ми ж не встигли звикнути до старостi... Певно, в кожного млоїться на душi що то з нами буде?"

– Не знаю, як i назвати нашу зустрiч, - розвiв руками.
– Симпозiум? Колоквiум? Чи невеличка наукова конференцiя? Нам треба проаналiзувати ситуацiю. При цьому, я вважаю, не грiх дати волю фантазiї, Чим бiльше буде висунуто iдей, тим краще. На цiй основi, сподiваюсь, нам удасться хоч трохи пояснити... задачу, в якiй майже всi параметри невiдомi. Вiльна дискусiя дозволить нам вiдiбрати рацiональне зерно i зробити правильнi висновки. Починайте, Хоупман, вам слово.

Астрофiзик сiпнувся, щоб пiдвестись, але Нескуба нетерпляче махнув рукою, мовляв, не до церемонiй.

Хоупман пiдвiв голову i окинув присутнiх втомленим поглядом. Потiм час вiд часу позирав на чорний овал оглядового екрана i говорив упiвголоса, наче остерiгаючись когось стороннього:

– Останнiм часом на "Вiкiнгу"... дiється щось незвичайне. Окремi моменти можна пояснити хiба що... порушенням закону причинностi. А що як ми потрапили в таку систему координат колапсуючої зорi, яка характеризується... щiлинами в часi? Бо як iнакше пояснити перервнiсть у наших дiях? Я, наприклад, нiяк не можу пригадати, яким чином опинився бiля гравiтацiйного трансформатора...

– А ми з Еолою отямились у "Всякiй всячинi", - обiзвався Нескуба. Пам'ятаєте, якраз перед матчем? Досi не можу збагнути, чого ми там були i як туди дiсталися.

– Може, це провали пам'ятi?
– кинув реплiку Iлвала.

– Можливо, - погодився Нескуба.
– Але яка причина? Адже цих дивних провалiв зазнали майже всi. А от якщо прийняти припущення про щiлини в часi, тодi все стане на мiсце.

– А оце наше постарiння?
– обернувся вiд пульта Павзевей.
– Перед сном екiпаж був молодий... Не могли ми справдi проспати... майже сорок земних рокiв i лишитися живими!

– А чому ви назвали саме цю величину?
– спитав Лойо Майо.

– Акумулятори живлення внутрiшнього зв'язку, розрахованi на п'ятдесят рокiв, цiлком вичерпались. Довелося мiняти пластини.

– Так, це вже щось iнше, - роздумливо сказав Iдерський.
– Щiлиною це пояснити не можна. Навпаки, тут, очевидно, вiдбулося ущiльнення часу, велике його пришвидшення.

– Виходить, за вiсiм годин - сорок рокiв?
– пробубонiв Нескуба.
– Ще цього не вистачало!

– Теоретично, в просторi, який Iнтенсивно стискується, час може летiти з нескiнченно великою швидкiстю, - сказав Хоупман.
– Тисячолiття можуть промайнути за одну коротку мить, цiлi тисячолiття. Так що нам... в цьому розумiннi пощастило.