Такий висновок можна зробити на тій підставі, що вже влітку 1942 р. була перенесена із ЗУЗ на ПЗУЗ група старшин ОУН, між якими були пор. Івахів-Рос і пор. Василь Сидор.

Від літа 1942 р. Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери перейшла на ПЗУЗ від пасивного спротиву до збройної оборони. З рук українських революціонерів почали гинути окупанти [36]. Від місяця серпня не минало вже й тижня, щоб Самооборонні Кущові Відділи не ліквідували жандармів, ляндвіртів, німецьких поліцаїв.

У місяці вересні 1942 р. Провід ОУН розглянув повідомлення Крайового Проводу ПЗУЗ, на основі якого ствердив, що там, крім СК.В, потрібно встановити постійні мобільні збройні відділи, розмірами сотень, для негайної допомоги місцевим сільським самооборонним відділам та для переходу від дефензивної тактики до дефензивно-офензивної. І саме в цьому рішенні є, як стверджує Степан Бандера, "зародження УПА з ініціятиви ОУН, як загальнонаціональної революційної армії…" [37].

На підставі повищого рішення Проводу ОУН військовий референт КП ПЗУЗ, Сергій Качинський-Остап (син православного священика), зорганізував у жовтні 1942 р. із поліських революціонерів першу військову сотню ОУН, що діяла в Дивинському повіті на Берестейщині. У слід за нею твориться в листопаді в сусідній Луччині повстанська сотня ОУН під командою пор. Івана Перегійняка-Довбешки-Коробки. В околицях Колки-Степань формується третя сотня під командою хор. Яреми, а в місяці грудні організуються дальші сотні — командира Дороша в Пустомитських лісах і командира Крука на Крем'янеччині [38]. Всі п'ять сотень і безліч СКВ підлягають Крайовому Військовому Референтові ОУН ПЗУЗ — пор. Василеві Івахову-Росові, дотеперішньому командантові підстаршинської школи ОУН в Поморянах, який прийшов на місце Качинського. Івахів мав до помочі КВШ ПЗУЗ. На тій підставі Осип Дяків (Горновий, А.Осипенко) називає В.Івахова "першим Шефом Штабу УПА" [39].

В грудні 1942 р. Провід ОУН доручив КП ПЗУЗ переорганізувати всі сотні ОУН в сотні під назвою "Українська Повстанська Армія" [40]. Коли в грудні 1942 р. німці зліквідували (розпустили) ненадійний для них батальйон протипар-тизанської боротьби, що був під командою майора Побігущого й сот. Шухевича, то останній включився в працю Проводу ОУН. Він взяв функцію військового референта на місце майора Д.Грицая, якого саме арештували й ув'язнили німці.

Р.Шухевич запізнався зі станом визвольної війни і зробив висновок, що прийшов час перейти цілій ОУН до чергової фази визвольної боротьби — офензивно-дефензивної, тобто ініціювання власних наступальних акцій проти ворогів. По лінії мислення Шухевича пішли напрямні до крайових проводів. І вже вкоротці був перший наслідок: 7 лютого 1943 р. сотня ком. Івана Перегійняка здобула місто Володимирець, знищивши або взявши в полон місцевий окупаційний відділ.

Рівночасно сотні ОУН повели наступ на відділи большевицько-російських партизанів. Розпочалася справжня двофронтова війна ОУН. 21 лютого 1943 р. відбулася

Конференція ОУН, яка наголосила безкомпромісову війну не лише з комуно-російським імперіялізмом, але й з расистсько-німецьким. Вирішено: "Проведення Й здійснення революційно-визвольних плянів і цілей нашої боротьби за УССД… ставлять перед нами завдання поширювати й скріплювати та творити нові окремі осередки організованої сили народу" [41]. В цій заяві добачуємо схильність Проводу ОУН до творення під назвою "У ПА" нової формації побіч ОУН. Головним командиром цієї нової формації Провід ОУН призначив провідника ОУН на ПЗУЗ — Дмитра Клячківського — Клима Савура — Охрима. Шефом штабу УПА призначено сот. Василя Сидора-Вишитого-Шелеста, який мав до помочі Крайовий Військовий Штаб ОУН, організований його попередником, поручником Василем Іваховим. Місяць квітень 1943 року можна вважати початком напливу до Української Повстанської Армії людей, які не були членами ОУН. Для противаги до швидко зростаючого націоналістичного руху ОУН і УПА, німці звільнили в квітні з тюрем колишніх членів ДУН, думаючи, що всі вони приєднаються на їх бік та включаться до "Дивізії Галичина". Але виявилося, що ДУН виконали наложене на них Організацією Українських Націоналістів завдання: "Старшини, підстаршини, стрільці ДУН у величезній більшості стали інструкторами, старшинами і командирами УПА, передали свій досвід партизанської війни, своє набуте військове знання, свої сили і життя Українській Повстанській Армії" [42]. В травні 1943 р. Провід ОУН відбув важливе засідання, на якому в.о. провідника Микола Лебедь уступив і на його місце вибрано одноголосне сот. Романа Шухевича. Після цього Шухевич негайно розширив існуючий при Проводі ОУН Крайовий Військовий Штаб до розмірів Головного Військового Штабу (ГВШ) ОУН. Командування цим ГВШ перебрав сам Роман Шухевич, тепер вже зі ступенем майора [43].

ГВШ ОУН складався з 12 членів ОУН і 2 нечленів ОУН [44]. У наслідку різних змін, які виникли весною 1943 р., постала така структура: Провід ОУН зі своїм ГВШ, якому підлягали Краєві Проводи, але Крайовому Проводові ПСУ 3 підлягала УПА і КВШ. Всі інші Краєві Проводи мали далі лише військових референтів. Після проведення зазначених змін, майор Роман Шухевич почав реалізувати вищу від суто підпільної стадію визвольної боротьби. Цією новою стадією був перехід до розширеної повстанської боротьби, спільно і побіч підпільної боротьби. Згодом стадія повстанської боротьби повинна була ще більше розширитися до розмірів всенародньої збройної визвольної боротьби. Поза браком документації, є всі дані припускати, що майор Роман Шухевич послідовно розгортав теорію "перманентної революції", яку він застосовував ще від початку 30-их років. Згідно з теорією розгортання національно-визвольної революції, окремі етапи її виглядали б так: в етапі збройного підпілля беруть участь проти ворогів сотні озброєних підпільників. (УВО — це неначе передстадія ОУН, коли до збройної боротьби вживалося лише кілька десятків боєвиків).

В етапі повстанської боротьби беруть участь тисячі революціонерів, які поширюють вогонь революції на Десятки тисяч повстанців. Нарешті повинен наступити останній етап — повстання мільйонних мас озброєного народу у створеній боротьбою повстанської армії "революційній атмосфері". Зорганізований майором Шухевичем ГВШ ОУН різнився від попереднього КВШ ОУН тим, що КВШ діяв як одна з багатьох референтур Проводу ОУН. Зате ГВШ ОУН був творений на такій основі, на якій формуються найвищі державні військові штаби, тобто він включав теж такі відділи, які в ОУН є окремими референтурами, як, наприклад, відділ пропаганди, відділ розвідки, відділ організаційно-мобілізаційний, політично-виховний тощо.

Отже, весною 1943 року Роман Шухевич розпочав переставляти ОУН із суто підпільної організації на підпільно-повстанську. Цю нову стадію визвольної боротьби здійснювали в основному шестеро осіб: майор Роман Шухевич (голова Бюра Проводу ОУН), Володимир Маївський (член Бюра Проводу ОУН), майор Дмитро Грицай (шеф ГВШ ОУН), Ростислав Волошин (член Бюра Проводу ОУН), Йосиф Позичанюк (референт пропаганди в Проводі ОУН, політичний стратег протиросійської боротьби) і Дмитро Клячківський (Командир УПА, Краєвий Провідник ПЗУЗ). Черговим кроком Проводу ОУН було рішення, видане Краєвому Проводові ОСУЗ, зформувати "УПА-Південь" під командою майора Омеляна Грабця-Батька (окружного провідника на ОСУЗ). Зате Краєвий Провід ПУЗ (Південно-Українські Землі) дістав доручення творити збройні групи ОУН розміром роїв, що подекуди розвинулися згодом до розмірів повстанських чот [45]. В степовій Україні було недоцільно творити більші повстанські відділи розміром сотень чи куренів. Є дані про те, що збройні рої ОУН були зформовані навіть в Донецькім Басейні заходами енергійного обласного провідника Михайла Кривошапки, як також на Полтавщині та Харківщині.