Потім Престон звів погляд на Террі:

– Виконай свою обіцянку!

Террі ствердно йому кивнула головою, знову подивилася на мене:

– Пробач!

Дівчина-вартовий присіла, надавши собі невеликого імпульсу, прудким стрибком вискочила на дах вагону, проламавши у ньому стелю. Вона знала, що через мене їй не пройти, тому в такий спосіб вирішила оминути перешкоду. На долю секунди я розгубився, але, розуміючи, що Террі побігла шукати Авері, розвернувся назад, поcпішав їй наввипередки через салони вагонів. Террі явно випереджала. Стрибаючи по даху, вона б не змогла відшукати Авері, тому, зробивши ще одну діру в стелі іншого вагона, вона несамовито мчалася по салонах, поглядом шукаючи чорнявку. Відстань між нами була в один вагон, проте цього вистачило, аби я запізнився.

Опинившись у другому вагоні, я спостерігав картину, як посеред салону Террі тримала Авері за шкірку, збиралась заподіяти їй шкоди своїм арбалетом, який містився в неї за спиною. Прискорившись, ногою я запалив їй у живіт. Вона, не помітивши, як Авері висковзнула з її рук, полетіла у інший кінець вагона, ламаючи крісла, руйнуючи весь його інтер’єр. Блакитноока чорнявка до смерті злякалася, її серце наче виходило з грудей, очі наповнилися сльозами.

Діяти потрібно було блискавично, доки Террі не встала та не продовжила свої спроби нашкодити дівчині. З іншого боку Еквідж та Кефф крокували в наш бік. Я вибив рукою вікно вагона. Обережно схвативши Авері, жбурнув її на дах швидко їдучого потяга, а потім сам заліз на нього. Я підняв чорнявку, ми почали просуватися до хвоста поїзда. Престон і Кефф також залізли на дах потяга, цим самим перегородивши нам дорогу. З одного боку вони, з іншого – не забарилася й Террі. Ми були у пастці.

– Здавайся, Верселю! Все скінчено, ти ж не посмієш зістрибнути з нею на повному ходу! – не відступав Еквідж.

Я дивився на Кеффа, потім повернув свій погляд на Террі.

– Тобі нікуди тікати! – промовила дівчина-вартовий.

Мене охопила паніка. Вони були правими – тікати нікуди, але здаватися я собі не міг дозволити. Авері перебувала у стані шоку, досі не спромоглась нічого промовити. Вона лише спостерігала, як четверо безсмертних виясняли свої стосунки, у центрі яких знаходилася бідолашна сирота. Дівчина виглядала розгубленою, ледь трималася на ногах від швидкості потяга.

– Заспокойся, вони тебе не скривдять! – повторив їй.

– Що ж, це був твій останній шанс! – вишкірився Еквідж і подав сигнал Террі та Кеффу, що настав час діяти.

Я озирнувся у бік Террі, але там нікого не побачив. Вона застосувала свою здібність ставати невидимою, стріли свого арбалету зробила неосяжними неозброєному оку. Вона відкрила вогонь. Я закрив собою Авері і перші три ворожих стріли відбились від мого тіла. Террі була невидимою, але я відчував її силует, тобто відчував наближення. Коли вона опинилась зовсім поруч, мені, на щастя, вдалося схопити її за невидиму ногу і відкинути дівчину подалі назад, хоча на меті було зовсім викинути її за межі потягу. Кефф дістав свою зброю-палицю і похапцем підбігав до мене. Террі підвелася. Знову, ставши невидимою, прожогом мчалася завдати нового удару, вистрілюючи блискавичні стріли зі свого арбалету. Я відбивався як міг. Лише Престон непорушно стояв, спостерігаючи за дійством з якоюсь насолодою, відчуваючи свою перемогу у бійці. Він навіть не очікував на інший фінал цієї сутички, як окрім смерті Авері.

На своє здивування, мене охопила паніка. За долю секунди уявив, як Террі й Кефф накинулися і вбили чорнявку, видіння видалось настільки реальним, що мене огорнула несамовита лють, злість, я не міг себе опанувати, моя ідея захисту Авері панувала наді мною, їй нічого не могло завадити. Я пригадав, що відчував такий нездоланний гнів, коли Нелл вбивав беззахисну Саллі Уезер, але на цей раз гнів став дійсно нездоланним.

Ще раз оглянувся на Террі та Кеффа, що мчалися у мій бік з різних сторін. Я не міг розгледіти дівчину-невидимку, але знав, що вона наближається швидше, ніж її соратник. Я озвірів. Вартові-суперники у моїх очах огорнулися червоною тонкою плівкою, що сяяла ледь помітним блиском. «Так сяяв Нелл, коли я накинувся на нього там на гаражній стоянці». За мить я дістав з-під штанів свої кинджали, які також світилися цим дивовижним відтінком. Ревучи як лев, жбурнув один з кинджалів у бік Кеффа, а іншим, перемістивши Авері собі за спину, простромив наскрізь невидиму Террі…

Я не розумів, що відбувається. Лють відступала, я потроху приходив до тями. Все ще тримаючи кинджал встромленим у повітряну Террі, озирнувся на Кеффа і побачив, як інший мій кинджал застряг у нього в грудях, пробивши яскраво-червону оболонку. «Неможливо!» Зброя мала б відбитися від тіла безсмертного, лише на долю секунди затримавши його, але цього не сталося. Кефф та Террі монотонно зойкнули від болю. Хлопець-вартовий був шокований пораненням, не промовив жодного слова. Він упав на коліна, а потім… Потім Кефф розвіявся на попіл! А мій, досі сяючий червоним блиском кинджал, що стирчав у ньому, впав на дах вагона. Террі, в животі котрої я все ще тримав застромлену зброю, стала видимою, від болю розстулила рота. Вона бачила, що трапилося з Кеффом і перед тим, як сама стала попелом, промовила ледь чутне «Дякую!»

***

На обличчі Престона виднівся ступор. Він не міг прийти до тями від побаченого. Вперше за його життя він споглядав смерть безсмертного! Те, що намагався здійснити роками – винайти зброю проти невмирущих– стояло перед його очима. Це був я! На хвилину ми з ним зробилися очманілі, не промовивши ні слова. Авері здогадувалася, чому ми себе так дивно поводимо, проте їй єдиній спало на думку, що поки Престон не приходить до тями, нам з нею потрібно діяти, тим паче потяг сповільнив свій рух на повороті. Чорнявка схопила мене за руку, промовила, що час стрибати. Престон не лише здавався спантеличеним, він дивився по сторонам, щось у його голові не давало йому спокою, він майже забув про нас з Авері. Ми не могли не скористатися цим. Я підняв чорняву на руки. Ми зіскочили з потяга. Швидкість його все одно ще залишалася високою, тож я на своїй спині прокатав Авері по траві, роблячи усе, аби вона не торкнулася своїм тілом землі, не поранилася.

Чорнявка схопила за руку і тягнула через ліс. Вона не ставила жодних питань, розуміючи, що я досі не можу прийти до тями. Воно й не дивно, в думках я шукав відповіді, як щойно міг зчинити скоєне. Окрім цього, там на даху поїзда, дивлячись, як тіло Террі розкришилось на порох, я згадав… Згадав усі свої попередні життя. Спогади раптово наринули хвилею і від напливу інформації стало незручно. Особливо яскраво я згадав своє буття, коли єдиний раз за усю мою смертність був закоханий. Я був не просто закоханий, моєю дівчиною була вона – Еллі! Взагалі тоді її звали інакше, я тоді був інший, але її зовнішність та характер майже нічим не відрізнялися. Мій спогад пояснив, чому при першій зустрічі з нею у маєтку вартових, вона була здивована, зніяковіла і не відводила від мене погляду – вона впізнала мене – але чому не розповіла про наші почуття у минулому я не розумів. «Вона злякалася? Чого?»