Шрифт:
«Жодна квітка культури не може розквітнути на поганому природному ґрунті, а коли цього ґрунту немає, необхідна мозольна й тривала праця. Польський народ уже більше століття змушений обробляти кам'янистий ґрунт, однак він чинить це з таким зусиллям всієї своєї енергії, що цей ґрунт видає сьогодні врожай, нітрохи не бідніший і не гірший, ніж в інших країнах, що мають добрі умови для культурного розвитку…
Польській нації ці генії є ще потрібнішими, ніж будь-де, адже вони об'єднують весь народ, вони стоять перед світом як представники своїх співвітчизників, вони представляють і захищають історичну пам'ять, (…) вони підтримують дух і підігрівають до боротьби (…).
Такого передовика літератури, культури, всього національного польського духу має, на своє щастя, Польща. І Академія наук обрала серед поляків лауреата сьогоднішнього конкурсу». [7]
Далі секретар Королівської Шведської Академії наук Карл Давід аф Вірсен зупинився коротко на аналізі творчості польського письменника, виділяючи з числа інших такі твори, як «Нариси вуглем», «Янко-музикант», «Ліхтарник», «Татарська неволя», «Трилогія», «Без догмату», «Родина Поланецьких», «Quo vadis», «Хрестоносці». Щоб наблизитися до розуміння причин неймовірного письменницького успіху Генріка Сенкевича, необхідно хоча б побіжно нагадати факти життя і творчу біографію польського митця, уявити його в контексті епохи, якій він належав. Відсилаємо читача до передмови нашого видання роману «Вогнем і мечем».
7
Цитата за кн.: Bujnicki T. Sienkiewicza «Powiesci z lat dawnych». – Krakyw: Studia, 1996. – S. 215.
І все-таки найбільшу популярність у світі серед творів Сенкевича здобув роман «Quo vadis» («Камо грядеши», 1896), який, власне, й висувався на Нобелівську премію ще в 1901 році (нагадаємо, що Сенкевич здобув її в 1905 році), – широка картина Риму часів панування Нерона і початків християнства. Твір став матеріалом для численних фільмових і телевізійних адаптацій і переробок, оперних лібрето, його перекладено більш як на 40 мов світу.
Задум написання роману з'явився у Сенкевича, найвірогідніше, під час чергового візиту до Рима в 1893 році й зустрічі з мистецьким середовищем поляків, які мешкали тоді в місті. На думку про твір на античну тематику міг наштовхнути Сенкевича художник Генрік Семірадський, який виступив особистим «екскурсоводом» письменника по архітектурних пам'ятках «вічного міста». Вже в 1894 році в інтерв'ю для «Краю» Сенкевич признався: «Приготування до «Quo vadis» веду сумлінно. Рим знаю чудово. Щоправда, спочатку я виношував задум перенести дію до Палестини, але відвідини по-справжньому невідомих мені околиць вимагали багато часу і коштів. Зрештою, Рим цілком відповідає моїм цілям. Тацита я вивчаю da capo, ну й перевернув майже всю бібліотеку творів, які стосуються першого сторіччя нашої ери» [8] . Цей лист свідчить про два джерела натхнення та інформації в написанні роману: історична література та власні спостереження, відвідини каплиці «Quo vadis», базиліки Св. Петра, Tre Fontane та інших пам'яток раннього християнства.
8
Sienkiewicz H. Wywiad udzielony W. Kurczewskiemu. «Kraj», 1894, № 21 // Цит. за: Bujnicki Т. Henryk Sienkiewicz – «Quo vadis».
До праці над «Quo vadis» Сенкевич приступив уже як досвідчений письменник, автор популярних романів і оповідань, авторитет якого, завдяки успіхові «Трилогії», був дуже високим. Замислюючи роман про перших християн, про епоху занепаду Риму за Нерона, письменник свідомо плекав намір створити «великий» твір, написаний «високим», епопеїчним стилем. В одному з листів Сенкевич зізнавався: «Я віддавна живу в величезному напруженні всіх сил, адже річ, яку я пишу, є важкою і в такому високому стилі, що нічого подібного ніхто сьогодні не робить. Але саме тому треба докладати зусиль, щоб була правда і враження дійсності… Я дійшов нарешті до вибуху. Те, що раніше обіцяло бути грізним, було як гуркіт перед бурею. Лише тепер настає буря і розпочнеться справжня християнська епопея. Я вигадав і маю в голові стільки чудових і страшних сцен, що тільки б сил і здоров'я – і «Quo vadis» буде величнішим від усього, що я написав». [9]
9
Sienkiewicz H. List do Jadwigi Janczewskiej // Цит. за: Krzyzanowski J. Henryk Sienkiewicz. Kalendarz zycia i tw'orczo'sci. – Warszawa, 1956. – S. 195.
Роман писався близько двох років, і вже з березня 1895 року його друк розпочинають «Gazeta Polska», «Czas» i «Dziennik Pozna'nski». В березні ж наступного року роман було завершено.
«Quo vadis» цілком узгоджувався з концепцією літератури і світоглядом, які ми знаємо з попередніх романів Сенкевича. Письменник використав перевірену й випробувану фабульну схему, в основі якої лежать пригоди двох благородних і гарних коханців, стосунки яких розвиваються у вирі масштабних і значних історичних подій, а закінчується все незмінним гепі-ендом. Чоловічий персонаж цієї пари, Вініцій, долає чимало труднощів зовнішнього і внутрішнього характеру для поєднання зі своєю коханою Лігією. По-перше, він бореться за неї з імператором Нероном, який хоче вбити її заради помсти Петронієві. По-друге, Вініцій веде важку духовну боротьбу з самим собою, зі звичними для нього, римлянина, способом життя і переконаннями. Під впливом кохання до християнки Лігїї герой проходить складну еволюцію від римлянина, який погорджує християнством як релігією рабів і філософією слабких народів, до віри в Христа і слідування його заповідям.
Ця, така звична для Сенкевича, любовна фабула розвивається на широкому історичному тлі розкладу античної римської культури й народження християнського світу. І хоча головний наголос письменник намагався робити на апологетичних мотивах мучеництва перших християн, саме світ античної культури залишався ближчим авторові в естетичному плані, тому й показаний в романі з такою блискучою пластичністю. Про величезний вплив класичної естетики грецького і римського мистецтва на естетичні погляди і творчий метод Сенкевича свідчить зізнання самого автора «Quo vadis» в листі до Марії Радзейовської (1903): «Я дуже люблю пил віків, античні руїни, італійські міста, галереї, створені не грошима, а генієм Венеції, Флоренції і Рима. Я занадто люблю Гомера, Софокла, пам'ятки Греції і її величезну традицію, яка – хоч ми часто й не знаємо цього – пливе як кров у наших жилах, і я вже б не зміг без цього жити, так само як без старих шляхетних книжок…» [10]
10
Sienkiewicz Н. List do Marii Radziejowskiej // Sienkiewicz H. Dziela. – T. 56. – Warszawa, 1951. – S. 111.
У написаному в 1879 році «Листі з Рима» Сенкевич наголошував на так званому «ладі», який він убачає в античному мистецтві й який полягає в чуттєвій рівновазі всіх душевних сил і вражень, у відчутті внутрішнього спокою перед лицем довершеності, ясності й дивовижної простоти. Цей лад, який так захоплював письменника, перебуває у тісному зв'язку з поняттям грецької калокаґатїї – єдності добра і краси. З іншого боку, в «Quo vadis» відбулося розділення цього античного «ладу»: добро було приписано християнам, а краса залишилась за світом язичницької античної культури.
Сучасний дослідник творчості Сенкевича Тадеуш Буйніцький вважає, що симпатії письменника до античної культури мали не тільки естетичне, а й світоглядне значення. Як у романі «Quo vadis», так і в більш ранньому «Без догмату» Сенкевич декларував себе як ворог декадентства і в його сучасній, і в історичній іпостасях. Однак водночас письменник був зачарований декадентством, особливо античним, пов'язаним із занепадом великої класичної культури, цінності якої залишаються важливими для нього навіть перед лицем приходу нової християнської ери.