Сусідка від захвату плескала в долоні і просила повторити нову задачу. Я збирав усі картонні квадратики разом і викладав з них нову арифметичну задачу, наприклад: «дев'ять мінус три одно». Залишилися числа ретельно перемешивал на підлозі, а картонний квадратик з цифрою «шість» непомітно поміщав на прикметне мені місце.

Потім кликав свою собаку з сусідньої кімнати і через деякий час вибух овацій за вірно знайдене рішення повторювався знову! Але більше 2—3 разів цей номер не демонстрував, щоб мої глядачі не запідозрили щось недобре. Хоча про секрети мого номера не міг здогадатися ніхто не тільки з підлітків, але і дорослих людей, включаючи моїх батьків, поки я їм сам не розповів про це. Потім ми всі разом весело сміялися, а Білка, спостерігаючи за нашим радісним настроєм, теж весело гралася поруч.

Одного разу, приїхавши з чергової геологічної експедиції додому, батько привіз мені в подарунок двох жвавих тушканчиків і двох ящірок круглоголовок.

Ящірки були відпущені на підлогу і знайшовши поряд з плінтусом невелику щілину, невдовзі туди сховались. Тільки зрідка вони виповзали назовні для того, щоб з поставлених їм блюдець з'їсти кілька шматочків ковбаси або сирого м'яса і вдосталь напитися води.

Іноді, коли в кімнаті вимикали світло і включали телевізор, ящірки також виповзали зі свого укриття і завмирали нерухомо. Для мене так і залишилося загадкою, чи то вони в цей час слухали звуки музики, що нагадують дзижчання найрізноманітніших комах, на яких вони раніше полювали, чи то ящірки просто милувалися світлом мерехтливого екрану телевізора, який по всій видимості нагадував їм сяйво диска. Мешканці степів і пустель днем найчастіше ховаються від нестерпної спеки, а з настанням сутінків виповзають на полювання.

Схожий нічний спосіб життя вели і тушканчики. Ці милі степові особини, відносяться за біологічною класифікацією до сімейства заячих, за своїм зовнішнім виглядом одночасно нагадують і вухатих зайців, і маленьких кенгуру. Незважаючи на своїкрихітні розміри, вони високо підстрибують над землею, так само як і кенгуру на задніх лапах.

У їжі вони були невибагливі і охоче харчувалися кірками хліба і сухою травою, запиваючи всю свою нехитру трапезу водою. До нас вони звикли дуже швидко. Тушканчики жили в одній з кімнат, в якій ми на ніч зачиняли двері, для того, щоб вони в нічний час не пустували по всьому будинку. Саме в нічний час у них наступала найбільша активність, а вдень вони мирно дрімали.

А коли настала весна, кругом все зазеленіло і з'явилися перші польові квіти, то я вивіз цих тушканчиків і ящірок далеко за місто і випустив на волю.

Цей випадок розповіла мені знайома дівчина Еріка, яка проживає в Німеччині. Одного разу вона гуляла в парку, який знаходиться поруч з їх будинком і побачила лежаче на землі пташеня ворони. Вона підійшла до нього і взяла його в руки. Пташеня було дуже ослабленим. Еріка принесла його до себе додому і, незважаючи на протести батьків, вирішила тримати його у себе вдома. Вислухавши доводи дочки, її мама погодилася з нею, і супроводжувала її в поїздці до ветеринарного лікаря, який обстежив пташеня і призначив йому курс загальнозміцнюючого лікування.

Минав час, і незабаром вороненя зміцніло і стало вільно літати по хаті. Воно дуже прив'язалось до своєї господині і подовгу сиділо з нею поруч, коли вона вивчала предмети свого університетського курсу. А коли всі сідали за стіл їсти, то й вороненя теж прилітало на поклик, і займало своє почесне місце на краю столу. Йому у невелику персональну тарiлку накладали їжу і підставляли з ним поруч. Але перш ніж приступити до трапези, вороненя, угледівши свою чашку з їжею, починало весело переступати з ноги на ногу, розгойдуючись в якомусь ритуальному пташиному танці, немов би дякуючи своїм опікунам за їх турботу і кажучи їм, тим самим: «Ох, як смачно! Ох, як смачно!»

Конец ознакомительного фрагмента.