Міражі
вернуться

Андієвська Емма
Шрифт:

АРЛЕКІН

Вікно. У циліндричній вазі – кали.Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.Рука – в руці – передає – півкуліЗемлі – з зародженням – вітрил – наскельних.Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —Прокинувся – й на шворочку – дієзи.Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.Котрі – одбігли – сну – і гігієни,Хоча і їм – дороговказ – звиса:В маленьких зграйках – з неба – івасі, —Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,Що, за містки освітлення міське,Серпа держалко – міцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:Перед пастушкою закоханий – коліно.Висока зачіска – і на долоні,Вперед простягненій, – вахляр зелений.Запілля, – тло, – квасоля тичкова.З-під черевичка – хвилі річкові.Закам’яніле – міниться – й пливе.І легіт, – дві-три рисочки, – траву.Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,Що – широчінь, де і для двох – завузько.Саме повітря – лиш для цих причали,Й вуста навколо з порожнин, – і чола.В буття осердя – усміх-ехолот —У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.Дитячі крочки – в туркусове – й біле.Перемістились – хмаросяги болю —До кістяків, що – тіточок – дебелих.Безногий спогад – б’є себе – у груди, —Перехідного – нетривкий порадник.Паленці – в світло – скрізь – шукають бродуВід гуманоїдів – й світів гібридних.І свідомість – ножицями – костюмер,Який – під лід – кілька століть – тому.І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню [2] ,І грішми – серед – дійсности лушпиння.І йому – допомагає – з псом – довгань —За одноденками – в вир – навздогін.

2

Клапаня – зимова, тепла шапка, перев. з хутра.

САДИ

Ще – колесо, що – зменшує – резерви.Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,Де чути – й спілкування інфузорій.В повітрі – самі сходи – і поруччя.Впритул – канали – й стіни – межиріччя.З пустелі – лише часом – вир гарячий,Який – вугіллям – почуття – і речі. —Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —Із хлібних кульок – корабель – моцує.Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —Й серпанок слів, що – зблискують – росою.Відходить тлін, бо час – напосіда.Хоч – покищо – сади, сади, сади.

Й ЗНОВ ПОРОЖНЬО, КРІМ – ТРЬОХ ОЧЕЙ – В КУТКУ

Той, хто – лічив, помер, а птах – кукука.Жують – хто – ґуму, а хто – листя коки.Пелюстка плаче, і озон – на скалку,Біля вокзалу – безпритульних кілька.Красунечка, – на грудях – пектораль, —У пальчиках – півверчика морель.За нею – назирцем – у джинсах – троль, —Із ресторану – з крабами – таріль.Крізь – тропіки квіткарні поруч – клівер.В чекальні – спеку – вентилятор – мляво.Задуха – світ – вмикає – й вимика.Не з хмаросягів – місто, – з макітер. —Мандрує скло, аж осетри – з гітар.Дном хлопцям – біля каси, де – квитки,Об ноги треться, щоб – взяли, – котко —Й знов порожньо, крім – трьох очей – в кутку.

ГОДИННИКАР

Під землю – час – стрілки і циферблат.Прорив – в бутті, і все – назад – в табльо.Лишилось – тільки – декілька приблуд,Що – мікроклімат, де – на кістку – зблідСвіт. – Й обрій, – хоча й тяжко хворий, —Все ширші кола, щоб – стрімкіше – в вирій.Бож – крізь матерію – скрізь навстіж – двері,Що – ополоники, – ущерть – навару.І кожний – шкутульгає – навмання,Не знати, чи клубочення – мине,Адже серпи – ворушаться – зі споду, —Й не видно, з яких вимірів – нападник.А покищо – геть – з лусок, плазми, шкір, —Заки – усіх – новий годинникар.

ТЛІН-СТРАШКО

На підвіконні – на тарілці – груша,Яку – кружалами – промінчик- ріже.Дерева – позбуваються – мережив.Стоїть – на брамі – міжсвітів сторожа,В майбутнє – хоботи зануривши – й в минуле,Де – знов – з початку – все криве – й змарніле.Й від первісних площин – самі тунелі.Вітри – нові критерії – в аналах.Ворушаться – ще без ознак – істоти —Нові, що – пробують – на ноги – стати, —За милиці – і первні, і пластиди. —Й на шию й груди – шалик – від застуди,Тіка, – хутчій від світла, – тлін-страшко,А то – ще в пил – й його – космічний шкіц!

І ДІЙСНІСТЬ – ЗНОВУ – ДОКОРІННО – СПЕКТР

У просвітку, що – надсвіти, – хмелина,Артерія, що – зібгана колона,Де мармур – переходить – в порцеляну, —В ляґуні – острів – на краю відлуння. —Меридіяни – теж – свої гормони,Що улягають – атмосферним змінам.Єдині товтри, що – каркас імунний,На прапорці неонові – в тумані. —Вбік – цятки – розпочавсь – новий процес.Шукач – стискає – мінерал – в руці,Який – вітрилом – краєвид пустельний,Де – мить тому – ще дендропарки – й штольні. —Та – з ворохобників хтось – з вітром – пакт,І дійсність – знову – докорінно – спектр.