«Зустріч на перехресній станції» Миколи Бажана – оповідання, яке має автобіографічний характер, історія зустрічі трьох друзів-літераторів: самого автора, Гео Шкурупія та Михайля Семенка*** Світову славу письменнику принесли твори «Будівлі», «Гофманова ніч» «Нічні концерти», «Гетто в Умані», «Розмова сердець», «Дорога», «Політ крізь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нічні роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – український поет, культуролог, енциклопедист, творив здебільшого у експресіоністично-бароково-романтичному стилі.
Перехресна станція. Рівні й блискучі рейки колій ведуть подорожніх у всі кінці. Тут відбулась зустріч трьох, що їхні колії нарешті знову зійшлися на цій станції.
Там, де колія веде вперед, на грані стиків блищить зеленим вогником семафор у майбутнє. Його поставлено на межі доріг та націй; і лише хоробрі сміливці відважуються вийти за його зелений огонь, бо там починається майбутнє.
Його встановили сміливі конквістадори-піонери як рекордний кордон для всіх подорожніх. З того часу минуло кілька років; і масло в лямпах семафора вже майже вигоріло, але він ще жеврів зеленим вогником. Багато подорожніх дивилися на цей зелений огонь, та їхні дороги здебільшого вели назад. Конквістадори, що запалили його, роз'їхалися праворуч і ліворуч, проте огонь не погасав.
Вони поїхали на розвідку, їм треба булл заглибитись у сучасне щоб у ньому знайти засоби посуватися в майбутнє.
І от сьогодні на цій перехресній станції троє з них зустрілися знов.
Один із них, що обличчя його вміщало в собі риси всіх націй ТІ рас, що його волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем татарських ватр, скитських вогнищ та юпітерами європейських ательє, а кожний сторонній подорожній подумав би, що він з Патагонії, перший вийшов на колію, що вела вперед, і подивився на обрій, де далеко жеврів зелений огонь семафора…
Цей перший, що від нього пахло морем і далекими шляхами, які перерізують сучасність, попихкав своєю люлькою і задоволено промовив:
– Горить!..
Другій, що стояв поблизу й показував рукою вдалечінь. чиє обличчя й постать нагадували задумливого мандрівника футуропрерій, з докором відповів:
– Хіба я не попереджав?..
І третій, що великими пальцями правої й лівої руки звужував собі очі, бо він був трохи близькозорий, з породи довгоголових, і що блукав по нетрях провінції, ніби не ймучи Віри собі самому, – здивовано промовив:
Конец ознакомительного фрагмента.