«Малий Мирон» Івана Франка – психологічне оповідання про хлопчика, який був дивакуватий і мислив не так, як всі***. Автор порушує проблему індивідуальності людини і стереотипів мислення. Найвідомішими творами Івана Франка є «Перехресні стежки», «Лель і Полель», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Будка Ч. 27», збірки поезій «Зів’яле листя», «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний український письменник, який працював у жанрах поезії, прози та драматургії, талановитий літературознавець і публіцист.
І
Малий Мирон – дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничий суддя. Та й ще Миронів батько – чоловік уже в літах, ледве дочекався дитини, і, значиться, яка там будь собі дитина, все вона у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон «якесь не таке, як люди»: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швякає по повітрі або стинав головки з будяків та ластів'ячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-будь, то говорить таке, що старші як почують, то тільки плечима стискають.
– Василю, – говорить малий Мирон до малого Василя, – ти доки вмієш рахувати?
– Я? А доки маю вміти? П'ять, сім, парканацять.
– Парканацять! Ха, ха, ха! А то скільки парканацять?
– Ну, скільки ж має бути? Я не знаю!
– Та то ніскільки. От сядь лишень, будемо рахувати!
Василь сідає, а Мирон починає рахувати, цюкаючи за кождим разом бучком [1] об землю: один, два, три, чотири…
Василь слухає, слухає, а далі встав і побіг. Мирон і не замітив: сидить, цюкає і рахує далі й далі. Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає, – Мирон не чує, все своє. Старий зупинився близ нього, слухає, слухає… Мирон дорахував уже до чотириста.
1
Бучок – паличка.
Конец ознакомительного фрагмента.