Ставлячи на місце кнопку від термоса, Павлик раптом застиг з відкритим ротом. Яка непростима дурість! Адже

він викликав радіостанцію «Піонера», а тимчасом його власний радіоапарат настроєний на хвилі зоолога, Скво-решні і Марата. Адже він лише з ними підтримував розмову біля затонулого іспанського корабля! Як він це випустив з уваги! Як він міг забути і викликати підводний човен, не настроївшись на хвилю його радіостанції?!

Тремтячими руками Павлик пошарив по щитку управління — раз… потім ще раз… важілька від радіоапарата не було на місці. Надзвичайно схвильований, Павлик зігнувся і спробував розглянути все, що знаходиться на щитку. Але світло, нібито досить яскраве, виявилося обманливим: нічого не можна було розрізнити на відстані півметра від щитка.

«Куди ж все-таки подівся важільок? Невже зламаний і зірваний з місця? Як? Коли? Восьминог… Так, так, звісно… Це він».

Павлик поволі проводив металевим пальцем по пустому місцю між важільком від гвинта і кнопкою освітлювального ліхтаря. Раптом серце завмерло. Стерже-ньок, на якому трималася кнопка, був зігнутий, і кнопка притиснута до щитка між позиціями «вкл» і «викл». Може, тільки цьому і не горить ліхтар? Павлик почав обережно відгинати і вирівнювати кнопку. Потім ще з більшою обережністю почав переводити ЇЇ по вирізній щілині на позицію «вкл».

Промінь яскравого світла ударив з ліхтаря на шоломі. І одночасно, немовби злившись з ним, з Павликових грудей вирвався радісний крик.

Кашалот, злякавшись світла, кинувся вбік, але Павлик навіть не помітив цього ривка. Він голосно й радісно сміявся.

— Яке щастя — світло! Яка радість — світло! Як легко й весело на душі! Адже це означає, що є електрика! Є енергія для гвинта! Для радіо! Ура! Ура!

Павлик знову залився веселим, щасливим сміхом, але зненацька завмер, і обличчя його стало серйозним та стурбованим.

«Радіо, мабуть, не працюватиме, бо немає важілька управління і настройки. Треба спробувати гвинт. А куди плисти, якщо він навіть і буде працювати?.. Ну, про це потім. Спершу гвинт».

Павлик спробував перевести важільок управління гвинтом по дужці на позицію «малий хід». Важільок не зрушив з місця, Павлик натиснув дужче. Важільок пішов гладко, не защіпуючись і не заскакуючи в гнізда різних позицій. Знявши з пояса запасний ліхтар, що висів на шнурі, Павлик натиснув кнопку і спрямував його світло на щиток управління. Придивившись, він побачив, що важільок від радіоапарата відведений далеко вбік і засунутий під важільок від гвинта, який через це високо піднятий над дужкою з позиціями, ходить вільно і не включає.

«Ах, клятий восьминог! Ось що він наробив! І як він тільки примудрився?»

Через кілька хвилин обережної, терплячої роботи обидва важільки були роз'єднані і поставлені на свої місця.

Павлик хотів насамперед перевірити роботу радіоапаратури і — не міг. У вирішальну хвилину, сповнений страху і надій, він боявся цього останнього випробуваная. Нарешті, з завмираючим серцем Павлик ледь торкнув важіль радіоапарата і перевів його на хвилю «Піонера».

— Говорить «Піонер»! Павлику! Павлику! Відповідай, Павлику!

Все закрутилося перед очима Павлика. Він хотів щось сказати, крикнути, але сльози хлинули з очей, спазми стисли горло, і лише хриплі невиразні звуки виривалися з розкритого рота.

— Відповідай, Павлику! Відповідай! Говорить «Піонер»!

— Це я! Це я, Павлик! Я тут! Я тут!.. Допоможіть!.. Допоможіть!..

Сльози текли по радісному обличчю, що сміялося, крики переривалися щасливим сміхом.

— Я тут, Вікторе Абрамовичу! Я на кашалоті! Він несе мене кудись! Де ви? Де ви? Допоможіть!

Підводний човен вирвався з темних глибин, тягнучи за собою короткий, туманний, що швидко танув, шлейф. Він беззвучно і легко нісся, як, мабуть, несуться планети в безповітряному світовому просторі.

Панічно переляканий, напружуючи всю свою величезну силу, майже судорожними стрибками кашалот кинувся назад в глибину.

Під шоломом почувся капітанів голос:

— Павлику! Ця погоня може тривати невідомо скільки… Треба забити кашалота, щоб зняти тебе з нього… Ти зможеш, це зробити?

Серце Павликове стислося. Він помовчав, не знаходячи слів, потім відповів:

— Зможу, товаришу командир! Тільки мені шкода його.

— Нічого не поробиш, Павлику, — сказав капітан. — Не стрілять же нам у нього з ультразвукової гармати…

Втрутився схвильований голос Марата:

— Дозвольте, товаришу командир. Дозвольте сказати…

— Говоріть, Марате, говоріть.

— Справді, дуже шкода. Кашалот двічі врятував Павлика — від восьминога і від акул. Хай живе, товаришу командир. А Павликові накажіть запустити гвинт на повний хід і вперед вздовж тіла кашалота. Павлик легко зірветься і втече від його хвоста.