— Та-а-ак… — протягом сказав комісар, замислено дивлячись кудись у простір. — І ще якийсь ящичок… Дивна історія! А втім, мені здається, вона почалася далеко раніше.

Цой скинув на комісара здивовані очі.

— Раніше? Із-за чого ж?

У відсік увійшов прибиральник Щербина з довгим пи-лососним ящиком у руках. Він наблизився до комісара, привітав його, приклавши руку до безкозирки:

— Товаришу комісар, дозвольте розпочати прибирання.

— Будь ласка, товаришу Щербина. Комісар підвівся й сказав Цою:

— Ходімо до мене, там поговоримо.

Тринадцятого липня «Піонер» уже повертався назад у Тихий океан, тримаючи курс на північ. Лишалося ще здійснити тільки одну роботу в поверхневих водах Антарктики, в суворих умовах полярної зими, у сусідстві з плаваючою кригою.

«Піонер» ішов на найменшій глибині, майже біля нижньої поверхні крижаних полів.

Ранком чотирнадцятого липня на куполі ультразвукового екрана показалися перші тріщини посеред крижаної броні, яка покривала поверхню океану. Незабаром кількість цих тріщин почала все збільшуватись. Наближалася межа нерухомого льоду. «Піонер» ішов на двох десятих ходу. Все частіше зустрічалися льодові гори, підводні частини яких доводилося обережно обходити. На поверхні океану, очевидно, лютував жорстокий шторм: окремі крижини то піднімалися, то опускалися, і навіть могутні айсберги не стояли спокійно на місці.

У центральному посту були капітан, вахтовий начальник старший лейтенант Богров, зоолог і Шелавін. Учені повинні були вибрати відповідне для їх робіт місце, яке в той же час дозволило б використати інфрачервоний розвідник для сторожової служби.

Незабаром після полудня на екрані з'явилася велика ополонка. На ній плавали, погойдуючись і наштовхуючись одна на одну, крижини різних розмірів. Очевидно, вплив шторму позначався тут досить сильно, і, отже, працювати було б важко.

Нарешті, близько п'ятнадцятої години, помітили довгу й досить широку ополонку між двома величезними айсбергами. Висланий інфрачервоний розвідник піднявся в повітря на висоту шістдесяти метрів, щоб спостерігачі з підводного човна могли мати уявлення про розміри поверхні цих гір і про все, що їх оточує.

Далеко навколо, на всьому просторі, обшуканому розвідником, не було жодного судна, жодної підозрілої плями.

Океан був укритий крижинами й айсбергами. Пурга несла кружляючі хмари снігу; крижини й айсберги налітали, громадилися одні на одних або розліталися від ударів на дрібні шматки. Тільки дві гігантські гори спокійно й велично стояли, немов острови, посеред розбурханої стихії.

Обидва айсберги були не менше трьохсот п'ятдесяти метрів завдовжки і близько двохсот метрів завширшки кожний. їхні верхні площадки являли собою рівну, як стіл, поверхню. Ополонка, схожа на канал між ними, тиха й спокійна, була захищена від шторму високими непохитними стінами. Вони були чисті, глибоко прозорі й виблискували прозеленню. Здавалося, ці льодяні стіни тільки що відокремились одна від одної, і ні сніг, ні тумани, ні вітер з водяним пилом не встигли ще роз'їсти й затуманити їх світлоізумрудну чистоту.

— Здається, Лорд, кращого місця, ніж ця ополонка, не знайти, — сказав капітан. — Якщо ви з Іваном Степановичем згодні, готуйтесь до виходу. Я тим часом підніму «Піонер» до глибини в сто метрів. Досить буде?

— Цілком, капітане, — згодився зоолог. — Ходімо, Іване Степановичу.

— Тільки поспішайте. Не баріться з роботою. Я хотів би якнайшвидше вибратися звідси.

Уже за п'ятнадцять хвилин зоолог та Шелавін, в супроводі свого звичайного почту — Скворешні, Цоя, Ма-рата й Павлика, — виходили з підводного човна. Шелавін із Скворешнею попрямували ближче до льодяної стіни, щоб улаштувати біля неї свої вертушки, взяти там проби води, зміряти її температуру. Зоолог з іншими взявся за роботу посередині каналу: то піднімаючись ближче до поверхні, то опускаючись вглиб, він збирав зразки мізерного в цю пору року планктона та інших представників тваринного й рослинного світу.

— Еге! — почувся раптом здивований вигук Шелавіна. — Та тут, виявляється, є величезна виїмка в льодяній стіні. Метрів тридцять углиб і висотою в цілий айсберг. А в довжину, по каналу, невідомо. Андрію Васильовичу, ану, подивіться, чи далеко вона тягнеться? Арсене Дави-довичу! Я гадаю, що і в протилежній стіні виявиться така ж виїмка. Пошліть кого-небудь перевірити. Можливо, тут була одна гігантська гора, і по цій виїмці вона розкололася. Дуже цікаво!

— Гаразд, Іване Степановичу. Піде Цой, — відповів зоолог.