Шаграт ганяв Снага по даху, доки той не втік назад під шпиль. Шаграт втомився; важко дихаючи, він зупинився біля парапету, опустив вузол на землю, щоб здоровою рукою вихопити ножа з-за халяви. Поплювавши на лезо, він перегнувся через парапет, гукнув раз, другий - ніхто не відповів. Доки він стояв так - спиною до майданчика, [165] одне з тіл раптом заворушилось, і жадібні пальці потяглись до чорного вузла. «Ще один живий!» - зі страхом подумав Сем, який дивився в шпарину між муром і дверцятами. Поранений, хитаючись, підвівся на ноги, підняв над головою уламок дротика з широким вістрям. Він цілив у спину Шаграта, але засичав від болю, а може, і від люті; Шаграт зі спритністю ящірки відскочив, обернувся і встромив ножа у груди супротивника:

– Тобі ще мало, Горбагу? То одержуй за все відразу!

Він скочив на мертве вже тіло і топтав його, і толочив, і колов ножем ще і ще. Наситившись помстою, він закинув голову і, тріумфуючи, хрипко, страшно закричав. Потім, облизнувши ніж, взяв його в зуби, підхопив клунок і побіг до сходів у надбудові.

Роздумувати не було часу. Сем міг би вискочити через інші двері, але його помітили б, і недовго гралися б у хованки гобіт з двома орками. Залишалося єдине: вибігти з гучним криком навперейми Шагратові. І хоча Сем навіть не торкався Персня, близькість його переповнювала жахом прислужників Саурона, а з меча линуло згубне світло, безжалісне сяйво зірок з жахливої країни ельфів, від одної згадки про яку застигала чорна кров орків. Шаграт не зміг прийняти бій, не випустивши цінної здобичі. Він зупинився, загрозливо буркочучи і ощиривши зуби, а коли Сем пішов на нього, різко відстрибнув убік і кинув свій вузол з розмаху йому в обличчя. Сем устояв, але похитнувся; Шаграт стрімголов пронісся повз нього і скотився вниз по сходах. Сем, лаючись, припустив було наздогін, але зупинився. Передусім - рятувати Фродо! Біля шпиля ще залишився Снаг. Знову треба було вибирати, і до того ж швидко. Якщо дати Шаграту піти, він приведе сюди нових бійців. Але якщо погнатись за ним, Снаг може тим часом заподіяти щось непоправне... Та ще невідомо, чи наздожене Сем Шаграта і чи вийде живим з двобою. Отож, треба спочатку пошукати тут, вирішив Сем.

– Може, я знову помиляюся, тільки Фродо самого залишати більше не можна!

Так Шаграту вдалося без перешкод спуститись, перетнути двір і покинути фортецю, несучи під пахвою важкий чорний вузол. Коли б Сем міг передбачати наслідки! [166]

Але Сема поглинуло головне завдання: здолати останні кроки, що відокремлювали його від полоненого друга.

Сем бігцем перетнув майданчик, перестрибнув поріг вежі. Проліт сходів був ледве освітлений. Кам'яні східці гвинтом вились попід муром; високо вгорі блимав самотній смолоскип. Сем піднявся східцями, намагаючись не шуміти, і незабаром був уже біля смолоскипа. Ліворуч від нього виявилася вузька бійниця, що виходила на захід, - світло з неї вони бачили, вийшовши з тунелю. Сем поквапився попрямув далі. Наступне вікно виходило на схід, над ним теж горів смолоскип, освітлюючи короткий поперечний коридор. З іншого кінця пробивалися крізь бійницю відблиски заграви. Тут сходи кінчалися. Сем проскочив до коридора і побачив обабіч нього низькі дверцята, замкнуті засувами. «Глухий кут, - зрозумів Сем.
– Варто було дертися так високо! Невже далі нікуди йти?»

Він повернувся до першого майданчика і поторгав двері - вони не зрушили з місця. Знову побіг нагору. Піт заливав очі. Дорогоцінні хвилини спливали одна за одною в безплідних спробах. Йому було тепер наплювати на Шаграта, Снага і усіх орків Мордору. Він бажав лише знайти Фродо, зазирнути в очі, торкнутися його руки.

Нарешті, вкінець стомлений, він опустився на верхню сходинку і затулив обличчя руками. Його оточувала тиша, ворожа тиша. Смолоскип догорів, засичав тихо і згас. Темрява холодною хвилею залила гобіта. І раптом, сидячи ось так після довгих і марних зусиль, сам собі дивуючись, Сем заспівав давню гобітанську пісеньку.

Голос його лунав слабко і непевно в темряві вежі - жоден орк, що має вуха, не сприйняв би цю пісеньку за переможний спів величного воїна-ельфа. Сем виводив знайомі з дитинства наспіви, щось із віршів Більбо, і згадував про далеку рідну країну. Мало-помалу він ожив, голос зміцнів, а на просту мелодію самі собою лягли слова:

– Я не кажу «прощай», - повторив він і змовк. Йому раптом почулася слабка відповідь. Але марно він напружував слух: він вловив тільки кроки, кроки, що наближалися. Хтось відчинив двері до верхнього коридора - застогнали завіси. Сем насторожився. Двері глухо стукнули, і орк хрипко рикнув:

– Гей ти, клятий пацюк у клітці! Годі пищати, бо прийду і навчу тебе розуму. Втямив?

Йому ніхто не відповів.

– Не бажаєш говорити? Гаразд!
– буркнув Снаг.
– Зараз подивлюсь, що ти там поробляєш!

Знову скрипнули завіси. Сем підвівся і побачив темну фігуру орка з драбиною на плечі. Сем зрозумів: до камери під шпилем можна потрапити лише через люк у стелі коридора. Снаг приставив драбину, зіп'явся по ній нагору, брязнув засувом і знову заговорив:

– Лежи спокійно, або я тебе заспокою! Тобі не довго вже чекати на розвагу! Якщо не бажаєш, щоб вона почалася передчасно, не чіпай дверей! А щоб ти краще засвоїв, ось тобі завдаток!

Свиснув батіг. Сем здригнувся, підскочив і по-котячому м'яко зліз на драбину. Просунувши голову в люк, він побачив велику круглу камеру. З її стелі звисав червоний ліхтар, на підлозі під вікном лежав в'язень, над ним розкарячився Снаг з батогом. Але вдарити вдруге йому не довелося. [168]

Сем з несамовитим криком кинувся на орка. Той швидко обернувся, але ще швидше Сем щосили опустив меч на лапу, що тримала батіг. Виючи від болю і жаху, орк пішов на Сема, нагнувши голову, мов бугай. Другий удар Сема влучив у повітря, він втратив рівновагу і впав горілиць, вчепившись в орка, але той вирвався. Сем не встиг підвестись на ноги, як навколо загуркотіло: утікаючи в сліпій панщі, Снаг перечепився за перекладину драбини, яка стирчала з люка, і провалився в отвір. Сем не цікавився, що з ним сталося. Він підбіг до в'язня, що лежав на підлозі. Це був Фродо.