Шрифт:
«Розповісти тобі історію?»
— Я згадувала твої руки, коли Сату творила свою магію.
Вона розсміялася, і від її лагідного сміху холодні камені піді мною стали менш болючими.
«Ти поводилася дуже хоробро».
— Я так втомилася, — зітхнула я.
«Тоді саме час розповісти твою історію. Жила-була маленька відьмочка на ім’я Діана. Коли вона була дуже маленькою, її казкова хрещена мати оповила її невидимими стрічками всіх кольорів райдуги».
Я пригадала цю казку з дитинства. Тоді я носила пурпурово-рожеву піжаму з зірками, а моє волосся було забране в дві довгі коси, що зміїлися по моїй спині. Хвилі спогадів заповнили кімнати моєї свідомості, що залишалися порожніми від тоді, як померли мої батьки.
— А навіщо казкова хрещена мати оповила її стрічками? — спитала я своїм дитячим голосом.
«Тому що Діані подобалося займатися магією, і це у неї виходило дуже добре. Але її хрещена мати знала, що інші відьми заздритимуть її здібностям. „Коли ти будеш готова, — пояснила їй казкова хрещена мати, — ти скинеш ці стрічки легким порухом. А доти ти не зможеш ні літати, ні займатися магією“».
— Це несправедливо, — запротестувала я, бо семилітнім дітям подобається протестувати. — Покарай інших відьом, а не мене.
«Світ несправедливий, еге ж?»— спитала мене мати.
Я похмуро похитала головою.
«Хоч як Діана не старалася, вона не могла струсити з себе ті стрічки. А з часом зовсім про них забула. І забула про свою магію».
— Я ніколи не забувала про свою магію, — заперечила я.
Моя мати нахмурилася.
«Але ж ти забула, — тихо прошепотіла вона. І продовжила свою розповідь: — Якось через багато-багато років Діана зустріла гарного принца, що жив у сутінках між заходом сонця та сходом місяця».
Це була моя улюблена частина казки. Мене заполонили спогади інших ночей. Інколи я розпитувала, як його звуть, інколи заявляла, що мене не цікавить якийсь там бовдур-принц. Та більш за все мене цікавило, чому це комусь знадобилася відьма, яка нічого не вміє — ні літати, ні творити магію.
«Принц кохав Діану, хоча вона, здавалося, не вміла літати. Він бачив стрічки, що її оповивали, хоча більше ніхто їх не бачив. Йому стало цікаво, навіщо вони, і що буде, коли відьма їх скине. Але принц був надто вихованим, щоб розпитувати — а раптом відьма засоромиться і навіть образиться?»
Я кивнула своєю семирічною головою, вражена здатністю принца до співчуття, і моя голова дорослої Діани теж кивнула, торкнувшись холодної кам’яної стіни.
«Але принцу дуже хотілося знати, чому відьма не хоче літати, навіть якщо може. А потім, — продовжила мати, пригладжуючи мені волосся, — у місті з’явилися троє відьом, і у них виникла підозра, що Діана — сильніша за них. І тому вони викрали її і занесли до похмурого замку. Та хоч як вони не старалися — смикали, рвали, але стрічки не піддавалися. Тому вони замкнули відьму в підвалі, сподіваючись, що вона так налякається, що зніме їх сама».
— А Діана була сама-самісінька?
«Сама-самісінька», — підтвердила мати.
— Щось мені не подобається ця історія, — поскаржилася я.
«Тоді, може, поспиш?»
Я натягнула на себе стьобану строкату ковдру, яку купила Сара в універмазі в Сіракузах перед моїм приїздом, і вляглася на долівку темниці.
Мати поправила на мені ковдру.
— Мамо?
— Так, Діано?
— Я зробила те, що ти мені сказала. Я не видала своїх секретів — нікому.
— Знаю, як важко це було.
— А ти маєш якісь таємниці? — спитала я, і в моїй уяві чомусь постала така картина: я — олениця, що тікає через поле, а мати мене наздоганяє.
— Аякже, — сказала вона і клацнула пальцями. Я злетіла в повітря і миттєво опинилася у неї в руках.
— Назви мені хоч одну із них.
— Назву, аякже. — Її рот опинився так близько біля мого вуха, що воно злегка засвербіло. — Ти. Моя найбільша таємниця — це ти.
— Але ж я тут! — Я верескнула і, вирвавшись із материних рук, побігла до яблуні. — Як я можу бути таємницею, коли я тут, з тобою?!
Мати притиснула палець до рота і всміхнулася.
— Це ж магія.
Розділ 30
— Де вона?! — гаркнув Метью, хряснувши об стіл ключами від «рейндж-ровера».
— Ми неодмінно знайдемо її, Метью, — відповіла Ізабо. Заради сина вона намагалася бути спокійною, але минуло вже понад десять годин після того, як вони знайшли огризок яблука біля ділянки з рутою в саду. І відтоді удвох методично прочісували все довкола, всю територію, яку Метью поділив на мапі на вузенькі сегменти.