Я забрала повідомлення — і кинула їх до сміттєвого кошика. І знову відклала неминучий дзвінок, відволікшись на любі моєму серцю ритуали, які я виконувала кожного уїк-енду: зварила яйце, заварила чай і зібрала докупи всі безладно розкидані по столах папірці. Так я змарнувала майже увесь ранковий час, тож тепер мені нічого не лишилося, як телефонувати до Нью-Йорка. Там була ще рання година, але навряд чи тітки й досі спали.

— Що ти собі думаєш, Діано? — сердито спитала мене Сара замість привітатися.

— Доброго ранку, Саро. — Я сіла в крісло біля згаслого каміна і схрестила ноги, поклавши їх на найближчу книжкову полицю. Бо розмова мала бути довгою.

— Не певна, що ранок сьогодні добрий, — в’їдливо відказала Сара. — Ми самі не свої. Що там у тебе відбувається?

Ем підняла другу слухавку.

— Привіт, Ем, — сказала я, змінюючи положення ніг. От тепер справді вийде дуже довга розмова.

— Той вампір — він дуже тобі набридає? — стурбовано спитала Емілі.

— Та ні, не дуже.

— Ми знаємо, що ти проводиш час із вампірами та демонами, — нетерпляче втрутилася моя тітка. — Ти що, з глузду з’їхала чи сталося щось по-справжньому серйозне?

— З глузду я не з’їхала і нічого серйозного не сталося. — Друга частина речення була відвертою брехнею, але я схрестила пальці, сподіваючись на краще.

— Невже ти й справді гадаєш, що тобі вдасться нас обдурити? Як можна брехати колезі-відьмі?! — вигукнула Сара. — Нумо, швидко зізнавайся, що там у тебе відбувається?!

Що ж, від цього плану доведеться відмовитися.

— Дай їй говорити, Саро, — втрутилася Емілі. — Ми ж довіряємо Діані й сподіваємося, що вона сама зробить правильний висновок, ти не забула?

Тиша, що запала після цієї фрази, наштовхнула мене на думку, що між тітками немає повної згоди.

Сара вже була набрала в груди повітря, але Ем випередила її.

— Де ти була минулої ночі?

— На йозі. — Намагатися уникнути цього прискіпливого допиту — марна справа, але я могла покращити свої позиції, відповідаючи стисло і по суті.

— На йозі? — ошелешено спитала Сара. — А навіщо ти займаєшся йогою разом із тими створіннями? Ти ж знаєш, що водитися з вампірами та демонами небезпечно.

— Заняття вела відьма! — з обуренням вигукнула я, пригадавши приязне й добре обличчя Аміри.

— Ці заняття йогою — то була його ідея? — спитала Ем.

— Так. Заняття проводяться в будинку Клермона.

Сара зневажливо пирхнула.

— Я ж казала тобі, що то все він, — пробурмотіла Ем, звертаючись до моєї тітки. А потім знову напустилася на мене. — Я бачу вампіра, що стоїть між тобою та… ще чимось чи кимось. Я не зовсім впевнена, не можу роздивитися.

— Кажу тобі, Емілі, все це — дурниці. Вампіри не захищають відьом, — заперечила Сара категорично.

— А цей захищає, — озвалася я.

— Що? — спитала Ем і скрикнула Сара в унісон.

— Він займається цим уже кілька днів. — Я прикусила губу, не знаючи, як краще розповісти їм цю історію, але потім взяла — і враз наважилася. — У бібліотеці щось трапилося. Я замовила манускрипт, а він був зачаклований.

На тому боці лінії запала тиша.

— Зачаклована книга, — проказала Сара, і в її голосі почувся гострий інтерес. — Це що — книга заклинань? — Вона була фахівцем із подібних книг, які ще звалися «гримуарами», і її найулюбленішим надбанням був древній фоліант заклинань, що передавався в родині Бішопів із покоління в покоління.

— Ні. Не думаю, що це гримуар, — сказала я. — Усе, що було там видимого, — це алхімічні ілюстрації.

— А що там іще було? — Моя тітка знала, що коли йшлося про зачакловані тексти, то видиме було лише початком.

— Хтось зачаклував текст того манускрипту. В ньому слабко проступали написані рядки — вони шар за шаром накладалися один на одного і рухалися під поверхнею сторінок.

Я почула, як далеко в Нью-Йорку Сара грюкнула чашкою об стіл.

— А це сталося до чи після того, як з’явився Метью Клермон?

— До того, — прошепотіла я.

— А чи не подумалося тобі, що про це варто було сказати відразу, тоді, коли ти розповідала нам, що познайомилася з вампіром? — Сара вже й не намагалася приховати свого гніву. — Господи милосердний, Діано, як можна бути такою необачною та нерозсудливою? А в який саме спосіб ця книга була зачаклована? Тільки не кажи, що ти не знаєш.

— Вона мала якийсь дивовижний запах. Він був якийсь… якийсь не такий. Неправильний. Спочатку я елементарно не змогла підняти обкладинку книги. І поклала на неї долоню. — З цими словами я перевернула свою руку долонею догори і поклала її на коліно, викликаючи в пам’яті оте відчуття миттєвого розпізнання, котре виникло межи мною та манускриптом. При цьому в душі я сподівалася побачити на руці те мерехтіння, про яке казав мені Метью.