За мить до Насуадиного вуха схилилась Анжела й схвильовано зашепотіла:

— Краще б ти доручила це мені. Так було б надійніше.

— Можливо, — кивнула головою Насуада, бо попри те, що знахарка незрідка допомагала і їй, і варденам, вона усе одно не наважувалась доручати їй якихось дуже важливих справ.

Гарвен ще й досі намагався проникнути у свідомість ельфа, проте за мить він широко розплющив очі й зі свистом втягнув у себе повітря. На шиї й обличчі воїна виступили краплинки поту, а його зіниці стали такі широкі, ніби на землю несподівано впала ніч. Блодхгарм тим часом був геть спокійний, і на його вустах блукала ледь помітна посмішка.

— Ну що? — спитала Насуада.

Гарвен якийсь час мовчав, але, зібравшись на силі й перевівши подих, урешті-решт мовив:

— Він не людина, моя пані. Поза всяким сумнівом.

Утішена й водночас неабияк схвильована, дівчина відповіла:

— Дуже добре, продовжуйте, будь ласка.

На перевірку решти ельфів у Гарвена пішло значно менше часу, а щоб упоратися з останнім із них, він витратив узагалі близько трьох-чотирьох секунд. Насуада пильно спостерігала за своїм охоронцем — вона бачила, як його пальці побіліли й зробилися безкровними, а шкіра на скронях запала в череп, ніби вушні мембрани в жаб. Він нагадував людину, яка плавала глибоко під водою.

Закінчивши перевірку, Гарвен повернувся на своє місце позаду Насуади. Дівчині здалося, що за ці кілька хвилин її вірний воїн зовсім змінився, бо від його колишньої заповзятості й непохитності майже нічого не лишилось. Зараз він більше нагадував лунатика, а коли Насуада спитала, чи з ним усе гаразд, той відповів рівним холодним тоном. Складалось таке враження, ніби його душа блукає залитими сонцем галявинами десь у таємничому лісі ельфів. Дівчина сподівалася, що невдовзі йому стане ліпше, в інакшому разі доведеться звернутися по допомогу до Ерагона або Анжели, щоб ті його зцілили. Проте зараз, доки Гарвен перебував у непевному стані, Насуада вирішила поберегти його й поки що звільнити від служби в лавах Нічних Яструбів. «Джормандер запропонує йому якусь простішу посаду, — міркувала дівчина, — що не наражатиме його на небезпеку й дасть змогу прийти до тями після тих видінь, які лишилися в Гарвеновій свідомості після контакту з ельфами».

Правду кажучи, усе це вивело Насуаду з рівноваги, тож, відчуваючи розпач утрати й злість на всіх на світі, разом із собою, ельфами, Галбаторіксом та Імперією, їй було дуже важко говорити м'яким тоном і дотримуватись манер.

— Блодхгарме, невже ви не могли сказати, що навіть ті, хто повертається до власних тіл після перевірки вашої свідомості, не можуть уникнути психічних травм?

— Моя пані, зі мною все гаразд, — мовив Гарвен. Однак заперечення воїна було таким слабким і невпевненим, що його майже ніхто не почув, і це ще дужче розлютило Насуаду.

Шерсть на зашийку Блодхгарма стала дибки й, здається, навіть погустішала.

— Якщо я невдало висловив свою думку, то дуже перепрошую. Однак не слід звинувачувати нас у тому, що сталося, адже ми не можемо змінити своєї природи. Вам також не варто картати себе. На жаль, ми живемо у час підозри, і якби ви дозволили нам увійти на територію табору неперевіреними, це було б необачно з вашого боку. Мені дуже шкода, що такий неприємний інцидент може зіпсувати історичну зустріч між нами, але тепер ви можете бути спокійні й упевнені в тому, що ми справді ті, ким є — ельфи з Ду Вельденвардена.

Від Блодхгарма війнуло мускусним запахом, і роздратована Насуада знову відчула в усьому тілі якусь незрозумілу слабкість. У її голові промайнули лучники, вбрані в шовковий одяг, чаші з вишневим вином і сумні пісні гномів, що їх вона чула колись у порожніх залах Тронжхейма. Відігнавши ці геть непотрібні думки, дівчина мовила:

— Гадаю, було б значно ліпше, аби вашу свідомість перевірили Ерагон або Арія, вони б напевно не втратили розуму.

Та вже наступної миті запах Блодхгарма вдруге переплутав у голові дівчини всі думки, і їй здалося, що зараз вона візьме й проведе руками по його гриві. Прийти до тями Насуаду змусив легенький доторк Елви. Дівчинка потягла її за руку, а коли Насуада схилилася до неї, вона швиденько зашепотіла їй на вухо:

— Собача м'ята. Думай про собачу м'яту.

Послухавшись її поради, Насуда згадала, як колись вона з'їла цукерку із собачої м'яти на одному з прийомів у короля Ротгара. Від однієї тільки згадки про різкий запах цукерки в Насуади аж у роті пересохло, тож думки про Блодхгарма не знати куди й поділися. Дівчина спробувала приховати свою зніяковілість, тому мовила:

— Моя юна подруга вкрай здивована, що ви не схожі на решту ельфів. Буду відверта, мене це теж неабияк вразило. Адже ви виглядаєте не зовсім так, як інші представники вашої раси, яких нам уже доводилось бачити. То чи не були б ви такі ласкаві усе нам пояснити?

Блодхгарм ніяково знизав плечима, а по його шерсті пробігла ледь помітна хвилька.

— Певно, ви будете подивовані, але така подоба просто припала мені до смаку, — відповів він. — Хтось пише вірші про сонце й місяць, хтось вирощує квіти, зводить чудові будівлі або створює музику. Я дуже поважаю всі ці мистецтва, та мені здається, що справжня краса існує лиш в іклах вовка, у шкірі лісового кота й в оці орла. Саме тому я й набув такої подоби. Але це не означає, що в наступні сто років я не втрачу інтерес до земних тварин й натомість стану вважати, що найчарівніші істоти на світі — це морські створіння. Тоді моє тіло вкриється лускою, руки обернуться на плавці, ноги — на хвіст, я спокійнісінько пірну собі в море, і мене більше ніхто ніколи не побачить в Алагезії.