Розлякуючи курчат, поміж хатин бігали голі дітлахи. Келен дивувалася, як вони не мерзнуть в таку холодну ніч. Обурені квочки голосно кудкудакали і плескали крилами. Жінки в яскравих сукнях розносили на підносах плетених коржі з тави, смажений перець, солодкі рисові пиріжки, варену квасолю і печене м'ясо.

— Невже ти думаєш, що нас відпустять перш, ніж ми розповімо про своїх великі пригоди? — Посміхнувся Річард.

— Великі пригоди? Я пам'ятаю тільки постійний страх і силу-силенну проблем, які неможливо вирішити… — При згадці про те, що Річард був в полоні у Морд-Сід, вона здригнулася. — І ще пам'ятаю, що вважала тебе загиблим.

— Так це і є суть усіх пригод, — посміхнувся Річард. — Хіба ти не знала?

— Тепер мені пригод до кінця життя вистачить. Річард відчужено подивився кудись удалину.

— Мені теж.

Погляд її ковзнув по обтягнутому червоною шкірою стержню, що висів у Річарда на грудях на золотому ланцюжку. Ейдж. Відігнавши неприємні спогади, Келен взяла з таці шматочок сиру і поклала його Річарду в рот.

— Може, ми складемо якусь історію, яка звучала б як справжня пригода? — Запитала вона. — Тільки коротшу.

— Відмінна думка, — кивнув Річард і, почавши жувати, тут же з огидою виплюнув сир. — Що за гидота?!

— Справді? — Келен понюхала залишки сиру і обережно спробувала. — Я не люблю сир, але, по-моєму, смак у нього звичайнісінький.

— Смак огидний! — Наполягав Річард.

— Вчора в Народному Палаці тобі теж не сподобався сир, — насупилася Келен. — А Зедд говорив, що він нормальний.

— Нічого собі, нормальний! Абсолютно тухлий! Я все життя їм сир і вже як-небудь відрізню поганий від хорошого.

— Ну добре, добре. Може, ти просто почав переймати мої звички? Я, наприклад, сир ненавиджу.

— Я тобі не заздрю, — посміхнувся Річард і потягнувся до коржика. Келен посміхнулася йому і цей момент помітила двох мисливців. Вона помітно напружилася, і Річард теж насторожився.

— Це люди чандалена, — шепнула Келен. — Не знаю, що їм потрібно, але давай не будемо вплутуватися в чергову пригоду, добре?

Річард нічого не відповів і навіть не посміхнувся. Він спокійно дивився на мисливців. Ті підійшли ближче і зупинилися перед Келен, уважно її розглядаючи. Потім той, що попереду, поправив на плечі лук і витягнув перед собою руку розкритою долонею вгору. Келен знала значення цього жесту і розгубилася.

— Вас послав Чандален? — Запитала вона.

— Ми люди Чандалена, але не його діти. — Він не прибирав руки, і Келен, мить повагавшись, рішуче ляснула по розкритій долоні. Мисливець широко усміхнувся і ввічливо ляснув Келен по щоці.

— Сили сповідниці Келен. Мене звуть Пріндін, а це мій брат — Тоссідін.

Келен вернула ляпаса і обмінялася вітаннями і з Тоссідіном. Той теж розплився в усмішці. Здивована їх дружелюбністю, Келен запитально подивилася на Річарда. Простеживши за її поглядом, брати зробили крок вперед і привітали Шукача, як годиться.

— Ми хотіли сказати, що сьогодні ти проявила силу і чесність, — пояснив Пріндін. — Чандален упертий, і його важко переконати, але він непогана людина. Він хоче лише безпеки Племені Тіни.

— Річард і я теж люди Тіни.

— Ми знаємо, — посміхнулися брати. — Старійшини оголосили про це. Ми будемо захищати вас так само, як і всіх інших.

— І Чандален теж?

Мисливці гмикнули, але нічого не відповіли. Вони підняли свої списи, збираючись йти.

— Скажи їм, що у них дуже хороші луки, — несподівано попросив Річард.

Келен бачила краєм ока, що Річард уважно вивчає обох братів.

Коли вона перевела, вони посміхнулися і закивали.

— І ми добре володіємо ними.

— Скажи ще, що стріли теж виглядають непогано. — Річард не відводив від мисливців погляду. — І попроси показати одну.

Келен здивовано подивилася на нього, але слухняно перевела. Пріндін вивудив з сагайдака стрілу і простягнув Річарду. Келен зауважила, що старійшини замовкли і спостерігають за ними. Річард покрутив стрілу в пальцях, оглянув її тупий кінець і плоский кований наконечник. Обличчя його нічого не виражало.

— Чудова робота, — сказав він, повертаючи стрілу.

Пріндін вислухав переклад і, прибираючи стрілу, запропонував Річарду:

— Якщо ти непоганий стрілок, підемо завтра з нами. Влаштуємо змагання.

Келен не встигла перевести, її перебив Савідлін:

— Минулого разу Річард сказав мені, що залишив свій лук в Вестланді. Я зробив йому інший. Це подарунок за те, що він навчив нас будувати дахи, що не пропускають воду. Скажи йому це і скажи ще, що, якщо він погодиться, я пошлю разом з ним моїх мисливців. — Савідлін посміхнувся. — Подивимося, хто краще стріляє.