Там така краса!

— Звичайно, обіцяю, — прошепотіла Келен.

Річард нахилився, щоб поцілувати її. Але перш, ніж губи їх стикнулися, перш, ніж він встиг її обійняти, він здригнувся від болю.

Обхопивши голову руками, він захитався і зі стогоном звалився на землю. Келен підхопила його і допомогла лягти. На мить їй здалося, що він не дихає, і вона помертвіла від страху.

— Я зараз наведу Ніссель. Потерпи, я миттю!

У відповідь він лише слабо кивнув. Келен кинулася до дверей і, штовхнувши її, вискочила в темряву. Її дихання сріблилася в морозному повітрі. Погляд її упав на невелике піднесення, де раніше сиділи кури.

Кури зникли. На їх місці стояла, згорбившись, якась темна постать.

Вона злегка ворухнулась, і в місячному світлі очі її спалахнули золотом.

Істота випрямилася, зі скреготом дряпнувши кігтями по краю стіни. Від низького кудкудакаючого сміху по спині Келен пробігли мурашки. Дихання у неї зупинилося. Тварюка була немов згусток темряви в сріблястому сяйві.

Золотисті крапки її очей знову потонули в чорноті ночі.

У пам'яті крутилося щось, пов'язане з цією істотою, але Келен ніяк не могла зрозуміти, що саме. Їй треба бігти, але вона не знала, куди. Назад до Річарда чи навпаки?

Жовті очі згасли, але Келен відчувала на собі їх погляд, немов холодний подих смерті. З грудей її вирвався схлип, а істота вискочила на стіну і зайшлася виючим сміхом.

Рипучі двері з гуркотом відчинилися, і в наступну мить Келен почула чистий дзвін Меча Істини, що вилітає з піхов. Чорна тінь кинулася до Річарда, очі її знову спалахнули в місячному світлі. Річард відступив на крок, а потім схопив Келен за руку і, вштовхнувши її в будинок, ривкомом зачинив за нею двері.

Знову почувся утробний сміх, і тут же — важкий удар. Келен піднялася на ноги і витягла свій ніж.

За дверима свиснув клинок, і в стіну врізалося щось важке. Потім знову почувся мерзенний регіт.

Келен вдарила в двері плечем і викотилася назовні. Не встигла вона скочити на ноги, як до неї метнулася чорна тінь. Келен змахнула ножем, але промахнулася.

Промайнули криві кігті, але перш ніж тварюка встигла завдати удар, Річард стусаном відкинув її до стіни. Блиснувши в місячному світлі, на істоту обрушився Меч Істини, але вона з незбагненною швидкістю ухилилася, і лезо лише розсікло стіну. У повітря злетіли шматки розбитих цеглин. Істота знущально зареготала і знову пішла в атаку.

Річард різко смикнув Келен за руку, і чорна тінь промчала мимо. Келен вдарила її ножем і ледь не випустила лезо: здавалося, тварюка складається з одних кісток. Біля самого лиця майнула пазуриста лапа. Річард знову змахнув мечем і знову промахнувся.

Важко дихаючи, він напружено вдивлявся в темряву. Раптом, незрозуміло звідки, вискочила чорна тінь і, обрушившись на Річарда, повалила його. Зчепившись, вони покотилися по землі. Грудками полетів бруд. Неймовірним зусиллям Річард скинув з себе противника. У наступну мить тварюка знову опинилася на верхівці стіни. Вона стояла там, дико регочучи, але замовкла, тільки-но Річард і Келен пішли геть.

Раптово задзвеніли тятиви, і стріли пронизали чорне тіло в тому місці, де у людей знаходиться серце. Ні одна не пройшла повз ціль. За першим залпом послідував другий, здійснений з не меншою точністю, але тварюка тільки засміялася. Вона стояла, вся утикана стрілами, схожа на подушечку для голок, і дико реготала. Потім вона одним рухом змахнула із себе стріли і зістрибнула на землю. Келен не могла зрозуміти, чому вона не нападає. У повітрі знову зашуміли стріли і навіть прокололи чорний тулуб, але жахливе створіння не звернуло на це жодної уваги.

Один з мисливців вискочив вперед і метнув спис. Немислимо швидким рухом тварюка відхилилася в сторону. Брязнули ікла, і спис з хрускотом тріснув навпіл. Тварюка зареготала. Мисливець подався назад, і вона, моментально втративши до нього всякий інтерес, знову втупилася на Річарда і Келен.

— Чому воно не рухається? — Прошепотів Річард. — Чому тільки стежить за нами?

І тут Келен зрозуміла, чому. А коли зрозуміла, у неї підкосилися ноги.

— Це ж скрійлінг! — Пробурмотіла вона швидше самої себе, а не Річарду. Про добрі духи, допоможіть нам, це ж скрійлінг!

Тримаючись за руки, вони обережно відступали, не зводячи з скрійлінга очей.

— Ідіть! — Крикнула Келен мисливцям. — Тільки йдіть спокійно. Не здумайте тікати!

У відповідь мисливці випустили ще один віяло непотрібних стріл.

— Сюди, — сказав Річард. — Тут, між хатинами, темніше.

— Ця тварина бачить в темряві краще, ніж ти при світлі. Вона прийшла до нас з Підземного світу.

— Що ж нам робити? — Запитав Річард, не відриваючи погляду від освітленої місяцем нерухомої фігури.