Савідлін поблажливо поплескав Річарда по плечу:

— Скоро ти переконаєшся, що жінки теж люблять погомоніти про це.

Келен вдала, що мірує над перекладом, хоч насправді думала, як би змінити тему, але в голову нічого не приходило. Виручив Савідлін: він визирнув за двері і, повернувшись, сказав:

— Скоро вже виходити.

— Звідки ти знаєш? Савідлін знизав плечима.

— Я тут, ви тут, інші люди теж тут. Коли тут будуть всі, значить, пора виходити.

Він понишпорив у кутку і витягнув лук. Лук був більший, ніж той, яким зазвичай користувався Савідлін. Під зріст Річарда. Савідлін з видимим зусиллям зігнув його і начепив тятиву.

Річард спостерігав за ним із задоволеною посмішкою. Він сказав, що ніколи ще не бачив такого чудового лука, і Савідлін, надувшись від гордості, простягнув йому сагайдак, повний стріл.

Річард для проби кілька разів натягнув тятиву.

— Якраз на мене. Як тобі вдалося правильно підібрати натяг?

Савідлін засміявся і показав на свою щелепу:

— Я не забув, з якою повагою ти вітав мене при першій зустрічі.

Для мене цей лук тугий, подумав я, але тобі буде в самий раз. І не помилився.

Келен нахилилася до Річарда:

— Може, все-таки передумаєш? Як твоя голова?

— Жахливо. Але у мене є це листя, а воно трохи допомагає. Я думаю, обійдеться. І потім, я не хочу розчаровувати Савідліна.

Вона поклала руку йому на плече.

— Може, мені теж піти з вами? Річард поцілував її в чоло.

— Не думаю, що мені знадобиться перекладач, якщо я буду стріляти погано. Не варто давати Чандалену можливість принизити мене більше, ніж він збирається.

— Але Зедд говорив мені, що ти непогано стріляєш. По суті, він говорив, що ти стріляєш відмінно.

Річард глянув на Савідліна, який натягував тятиву на свій лук.

— Це було давно, і з тих пір я майже не стріляв. І потім, боюся, він сказав так, щоб ти менше турбувалася.

Річард поцілував Келен, і чоловіки вийшли на вулицю. Келен стояла на порозі і дивилася їм услід. Чандален, побачивши її, зробив вигляд, що перебирає стріли.

Помітивши це, Пріндін і Тоссідін постаралися приховати посмішки.

Річард озирнувся. Його явно турбували ті, хто йшов позаду. У порівнянні з ним вони здавалися карликами, але у кожного карлика був лук з отруєними стрілами, і далеко не всі відчували до нього симпатію. Келен мимоволі поїжилась.

Везелен, що стала поруч, немов прочитала її думки.

— Савідлін обіцяв прослідкувати, щоб з Річардом нічого не сталося, сказала вона. — Не турбуйся, Чандален не стане робити дурниць.

— Питання тільки в тому, що саме він вважає дурницею.

Везелен витерла руки об поділ і повернулась поглянути, чим зайнятий Сіддін.

Той колупав пальцем землю, до крайності незадоволений тим, що його залишили вдома. Постоявши над ним кілька секунд, Везелен легенько ляснула сина ганчіркою:

— Біжи, грайся. — Сіддін стрілою вилетів за двері, а Везелен повернулася до Келен. — Молоді не розуміють, як прекрасне життя. — Вона похитала головою.

— І яке коротке.

— Напевно, тому всім нам хочеться повернути молодість.

Везелен кивнула:

— Напевно. — Її смагляве обличчя освітилося чарівної усмішкою. — Так якому кольору ти віддасиш перевагу для весільного плаття?

Келен задумалася, посміхаючись своїм думкам:

— Річарду подобається синій.

— Чудово! — Вигукнула Везелен. — У мене є якраз те, що потрібно. Я приберігала його для особливого випадку.

Везелен пішла в маленьку спальню і повернулася з невеликим пакунком. Присівши поруч з Келен, вона розгорнула його і поклала їй на коліна чудовий відріз глибокого синього кольору. По темному фону були розсипані блакитні квіти. Келен подумала, що з нього вийде запаморочливе плаття. Вона пропустила тканину між пальців.

— Яка краса! Звідки він у тебе?

— Виторгувала у сіверян. — Вона поплескала себе по голові. — Їм сподобалися мої глиняні чашки, і я обміняла їх на тканину.

Келен знала, скільки коштує така тканина. Везелен довелося віддати за неї гору посуду.

— Я не можу прийняти його, Везелен. Ти заробила його важкою працею. Він твій.

Везелен критично оглянула блакитну тканину:

— Дурниці! Ви навчили нас робити дахи, які не протікають. Ви врятували мого сина з біди, а заодно позбавили нас від цього старого дурня, Тоффалара. Мій чоловік став старійшиною, і він ніколи не був такий щасливий, як в той день. Коли Сіддіна викрали, ви відшукали його і привезли назад. Ви вбили того, хто хотів поневолити весь світ. Що в порівнянні з цим жалюгідний клаптик тканини? Я буду пишатися тим, що Мати-сповідниця Серединних Земель одягне на весілля сукню, зшиту моїми руками. Я знаю, у тебе безліч вишуканих нарядів і дивовижних речей, привезених здалеку, але що ще я можу подарувати своїй подрузі? Не я роблю тобі послугу. Ласку робиш мені ти.