«Ні те, ні інше», — промкнувся до комісарової голови тихий голос.

«Хто ти?»

«Я маю для тебе важливу інформацію. Але не можу увійти до «зони».

«Я ж чітко запитав: хто ти?»

«Тобі потрібна інформація про Тейсана. Я можу допомогти».

«Я викликаю охорону».

«Даремно».

Силует став зовсім прозорим, потім розчинився. До «зони» увійшли бійці охорони в супроводженні яскраво-червоного «павука».

— Викликали, комісаре?

— Хто стояв біля захисного бар'єру?

— Де, сіре? — перепитав охоронець.

— Біля вхідної мембрани «до зони». Хтось стояв. Тридцять секунд тому.

— Там нікого не було, сіре.

— Там хтось був.

Охоронець відкрив на зап'ясті правої руки екран, набрав код спостережних приладів, продивився записи.

— Нікого не було, сіре, — похитав головою охоронець. — Можете самі перевірити. Ось, дивіться, сіре, записи моніторів у коридорі «С2» за останні хвилини. Тут є записи у всіх діапазонах плюс параметри енергетичних полів.

Він протягнув прилад Маркову.

— Монітори здатні відслідковувати нанороботів?

— У коридорах, сіре, окрім звичайних спостережних приладів, встановлені спеціальні сканери для виявлення мікроінсайдерів і молекулярних псевдожиттєвих форм. Жоден із сканерів не здійняв тривоги. Вони перевіряють коридори й кімнати через кожні три хвилини. Це стандартна процедура, передбачена інструкціями щодо протидії ворожому проникненню. Ми тут уже тридцять років перебуваємо у військовому стані, сіре, — нагадав охоронець, — і постійно готові до «ситуації дев'ять» [68] .

— Хто аналізує інформацію, отриману зі сканерів?

— Польові комп'ютери сегментів і стрижневий мозок резиденції. Інформація йде основним і резервним каналами. Аналізуючі блоки мозку також резервовані, оснащені пошаровими фільтрами і сингулярним контролем на оболонках. Іноді оператори проводять ручне сканування.

— Тоді що ж, по-вашому, у мене ґалюцинації?

— Ні, сіре. Вибачте, сіре.

— Ваші люди на цій планеті зустрічалися з такими формами ворожого проникнення, які ззовні схожі на примару або тінь?

— Ми, сіре, зіштовхувалися з різноманітними винаходами ворожих техніків, — ухильно відповів охоронець.

— Детальніше.

— Вам краще проконсультуватися про ментальні вторгнення з нашим головним техніком Айло. Вона має цілковитий доступ до бази даних про типи і різновиди ворожих проникнень… Про невдалі спроби ворожих проникнень, сіре, — виправився охоронець.

— Хай негайно зайде сюди.

— Буде виконано, сіре! Залишити вам для охорони кіборґа?

— Не треба. Не люблю червонопузих [69] . Поквапте техніка.

Головний технік Айло не змусила себе чекати. Не минуло і трьох хвилин, як комп'ютер «червоної зони» отримав запит щодо її пропуску. Марков підтвердив пропуск, захисна мембрана з тріщанням розійшлася, і до кімнати увійшла міцно збудована жінка середнього віку, в якій комісар безпомилково впізнав тіронійку. Виразні вилиці, високе пряме чоло, сіруватий відтінок шкіри, специфічна постава.

«Е, та ти ж наша дівчинка, — подумки посміхнувся комісар. — Але прізвище в тебе не тіронійське, ні. Ці чортові ноланці все закінчують на «о». У них і «Тейсанболон» вимовляється як «Тейсанболо». Та навіть якщо ти насправді «Айлон» чи «Айлор», все одно — не наше прізвище. А може «Айлов»?»

— Капітан-лейтенант Інгіра Айло! — відрекомендувалася технік.

— Комісар Рене Марков, полковник поліції. Присядь. Твої батьки з Тіронії?

— Моя мама тіронійка, сіре, — Айло глянула на комісара не без здивування.

— З якого поселення?

— Ліфанія-два, сіре.

— Ми з твоєю мамою майже земляки, Інгіро, — Марков поклав на стіл другу склянку і налив туди горілки. — Майже. Я з Наварії-п'ять. Від Ліфанії-два менше стандартної години на дискоїді. Ти взагалі коли-небудь бувала на Тіронії?

— Двічі.

— Вип'ємо за Тіронію, Інгіро. За нашу батьківщину вип'ємо. Шкода, що немає тут нашої горілки, людської. А це тутешнє пійло… Але добре, п'ємо, що є.

Головний технік слухняно випила слідом за комісаром. Марков із задоволенням спостерігав, як вона примружилася від незвичного відчуття в горлі, як несподівано почервоніли її тіронійські вилиці.