— Захопили! — закричали діти.

— А куди вона побігла? — спитала ввічливо Катя Михайлова.

— Он там бачите під’їзд у сірому будинку? Я змушена була ганятися за нею по під’їзду, але безрезультатно. Вона там живе?

Та ніхто тренершу не слухав. Шостий клас “Б” біг до під’їзду. І в цей момент із воріт будинку вийшла Аліса й зупинилася на тротуарі.

Шостий клас “Б” оточив її тісним колом.

— Ну, де Коля?

— Ти їх догнала?

— Вони сховалися?

— Не соромся, ми все знаємо. Нам Фіма з Юлькою розповіли.

— Ти їх не догнала?

— Ми знаємо, що ти з майбутнього.

— Ми тобі допоможемо знайти машинку…

Всі говорили зразу, розібрати що-небудь було важко, та Аліса зрозуміла і зраділа.

— Дякую, друзі! — сказала вона.

Всі перебивали одне одного, такий ґвалт зчинився, що шибки задзвеніли в будинках. Крізь шум пробивався срібний голос Лариси:

— Ой, вони, напевно, Колю катують! — її чудові голубі очі були повні сліз.

— Мерщій давайте шукати! — крикнув Боря Мессерер.

Зверху на другому поверсі з’явилося кругле заспане лице. Воно сказало:

— Діти, влаштовуйте свої військові ігри десь в іншому місці. Я тільки зібрався заснути, а ви заходилися кричати про катування й прохідні двори. Соромно!

За ним у кватирку поверхом вище висунулася жінка в бігуді й підтримала заспаного чоловіка:

— Божевільні часи! В наші дні діти не думали про хуліганство, а грали в піжмурки.

— Що ви розумієте! — обурилась Юлька.

Але Катя Михайлова її зупинила:

— Не сперечайся. Ходімо на бульвар. Там улаштуємо нараду.

— Тільки треба комусь залишитися тут, — попередила Аліса. — Вони можуть утекти й забрати Наумова.

— Я залишуся, — вихопився Коля Сулима. — Хто ще?

Другим лишився чергувати Боря Мессерер. Сулима стояв у провулку. Боря пройшов у двір. А решта поспішила на бульвар, аби там вирішити, що робити.

Такої події класові ще не доводилося переживати за останні шість років.

По-перше, нова учениця, супергерла Аліса, виявилася ніякою не супергерлою, а звичайнісінькою дівчинкою з майбутнього.

По-друге, Коля Наумов побував у майбутньому і там такого накоїв, хоч і без злого наміру.

По-третє, Фіма Корольов про це знав і нікому не встиг прохопитися, крім Колі Сулими. А Коля Сулима хотів усе розповісти Алісі, та не встиг.

І, нарешті, десь поряд сидять справжні космічні пірати, а один із них уміє обертатися в різних людей.

Подій більше, ніж досить.

Аліса сіла на лавку так, щоб бачити провулок. Всі інші обступили її.

— Нарада відкривається, — почав Фіма Корольов. — На порядку денному два питання.

— Чому два? Одне, — заперечила Катя Михайлова.

— Ні, два. Перше — як знайти і врятувати Колю Наумова. Друге — як допомогти Алісі вернути мієлофон і відправити її додому.

— Це одне й те ж питання, — втрутилась Юлька.

— Не перебивай! — сказав Фіма Корольов. — Має бути порядок, інакше ми ніколи не домовимося.

— Тебе ніхто не обирав головою! — вигукнула Мила,

— У вирішальні хвилини хтось вайдостойніший повинен узяти владу в свої руки, Тобі, Руткевич, я теж не давав слова. Може, ти заодно з піратами?

— Як тобі не соромної Катя Михайлова поклала руку на плече Милі:

— Ти що, не знаєш Фіму, з його пришелепуватими жартами?

— Це не жарт! — Мила раптом заплакала. — Якби я знала…

— Що сталося? — спитала Аліса.

Адже вона не знала, що Мила провела піратів у школу.

— Я тобі потім розкажу, — пообіцяла Юлька. — Нічого особливого.

Мила відвернулася, щоб ніхто не бачив її сліз. Востаннє вона плакала рік тому, коли практикантка, яка не знала, що Мила кругла відмінниця, поставила їй четвірку за твір.

— Слово надається Алісі Селезньовій, — оголосив Фіма. — Вона нас ознайомить із станом справ у пошуках товариша Наумова. Регламент будемо встановлювати?

— Фімо, не корч дурника! — мовила суворо Катя. — А то я тебе зніму з голови. Говори, Алісо.

— А мені майже нічого сказати. Я бігла за ним до того будинку, але мене спіймала тренерша, і, поки я від неї рятувалася, Коля вбіг у під’їзд. Веселун У — за ним.

— Хто? — не зрозумів Коля Садовський.

— Веселун У звати товстого пірата, — пояснила Юлька Грибкова.