— Авжеж, — відповів Коля Сулима.

Зайшов Микола Миколайович.

— Алісо, попрощалась? Пора в дорогу.

— Ой! — ойкнула Юлька Грибкова, і очі її забігли слізьми. — Що ж я мамі та бабусі скажу?

— Не турбуйся, — заспокоїв Микола Миколайович. — Я сам сьогодні зайду до вас як Алісин батько. Вони мені повірять…

Юлька поцілувалася з Алісою. Й Аліса встигла шепнути їй на вухо:

— Ми з тобою скоро побачимось.

— До речі, діти, — сказав Микола Миколайович, — я розумію, що просити вас про це не можна, ви й самі все розумієте, але все-таки нагадаю: як тільки ви вийдете з цієї кімнати, ви мене забудете. Ви мене ніколи не бачили. Ніяких космічних піратів не бачили, а Аліса приїздила з іншого міста й поїхала. Від того, наскільки добре ви будете зберігати нашу таємницю, багато що залежить. Це не іграшка. Це Час.

— Домовилися, — сказала Катя Михайлова.

Аліса востаннє глянула на всіх, сказала тихо: “Прощайте, друзі”, — і вийшла з кімнати.

Назавжди.

І що дивно: в шостому класі “Б” навчаються різні люди. Декому, як наприклад Фімі Корольову чи Ларисі, взагалі ніяких секретів довіряти не можна — завтра ж усім розплетуть. Але жоден із них нікому ні разу не розповідав про пригоди й неймовірні події, що трапилися в ті квітневі дні

Кінець