– І кого ж?. – м’яко, співчутливо поцікавився Бухов.

– Шейченка, Біронського і Апостолова. Виїздили на кущові змагання до Хмельницького. Я глянула у довідник- телефон є у Біронського. Чоловік порадив: постав їм трійки. Поставила – дзвінки припинилися.

Євген перезирнувся з Денисом.

– Я… я не вірила, – Зоя Пилипівна відірвала погляд од босоніжок. – Викликала Апостолова – нічого не знав, поставила двійку, і того ж дня відновилися дзвінки. На наступному уроці Апостолов підняв руку. Здогадалася, що вивчив урок. Поставила четвірку, і дзвінки припинилися.

– Щось змінилося у поведінці хлопців? – запитав Тополюк.

– У поведінці ні, а от в поглядах… – Красуцька затнулася, шукаючи точного визначення. – Глумлива посмішка, зверхність, мовляв, ми свого доб’ємось і приручимо тебе, негіднице. Мені робилося страшно…

– І ви нікому не розповідали про це? – із жалем у голосі запитав слідчий.

– Розповіла директорці. Але Майя Борисівна розгнівалась… Мовляв, наша школа на гарному рахунку в міськвно і облвно, юнаки – гордість школи. І чи потрібна спортсменам хімія? А ми боремося за високі відсотки успішності, – і Красуцька махнула рукою.

– І ви ставите їм добрі оцінки? – поцікавився Тополюк, тамуючи нотки невдоволення.

– Іноді не ставлю, щоб хоч трохи заспокоїти свою совість. Мабуть, ви мене… – Красуцька не доказала, рвучко підвелася й пішла.

Вони мовчки дивилися їй услід. Постать вчительки то з’являлася, то зникала поміж перехожих. Несподівано Євген угледів серед натовпу невисоку повну жінку з квітчастою парасолькою. Жінка припадала на ліву ногу й спиралася на сірий ціпок. Євген пильно придивлявся до ціпка. Звичайна металева сіра трубка, брунатна ручка, чорний гумовий наконечник. Серійне виробництво. Їх продавали в аптеках.

Євген не відводив од ціпка погляду. Щось у ньому його зацікавило, одначе ніяк не міг добрати, що саме якийсь здогад усе крутився в мозку й заважав зосередитись на розповіді Красуцької.

Слідчий стояв біля вікна і не озирнувся, коли Тополюк ступив до кабінету. Денис любив, міркуючи, дивитись у вікно. На ньому біла сорочка і сірі штани, на бильці стільця висів піджак. Невисокий, худорлявий Бухов скидався на підлітка. Зустрівши його на вулиці, не подумаєш, що це досвідчений слідчий прокуратури, який розкрив не один злочин.

– Привіт, Євгене. А ти йдеш і навіть не зведеш голови, – сказав Денис.

Він бачив Тополюка у вікно, а той не відчув його погляду. Видно, дивився доброзичливо. Євген, сідаючи, відповів:

– Роботи – нема коли, за приказкою, й вгору глянути.

– Значить, ти не засік на похороні Кривого, – зробив висновок слідчий.

Його слова билися в шибку, й вона ледь бриніла – відлунювала, озивалась на голос.

– І не бачив Красуцької, – додав Тополюк.

Денис кивнув, мовби наперед знав, що її не буде.

– А до мене вранці приходила Броварна.

Євген замислився. Броварна… Ага, в записнику Шейха її домашня адреса і прізвисько…

– Або Варвар, вчителька української літератури. Так?

– Вона, Варвара Мокіївна, – підтвердив Денис, і в шибці Євген помітив його задоволений усміх. – Цікавий сповістила факт. Чекаю на акт експертизи. Обіцяли принести до 16.00. Одначе про акт пізніше.

Ох те «пізніше»! Євген стримав посмішку. Полюбляє Денис лише натякнути на новину, заінтригувати, а розповісти не поспішає, наче випробовує. Євген ніколи не ображався на таке, а зараз намагався вгадати, чого приходила Броварна. Певно, щось принесла, якщо Денис зажадав експертизи.

– І як поводились на похороні Бірон і Апостол? – слідчий відійшов од вікна й сів напроти капітана. Очі Бухова, попри сьогоднішній печальний день, збуджено сяяли. Від чого б то? Невже натрапив на слід Кривого?

– Несли труну, але не плакали. Апостол чомусь злякано озирався, ніби когось шукав у натовпі.

– А Полякова?

– Римма побивалася, наче за рідним братом.

– Жаліслива дівчина. Значить, Красуцької не було… – слідчий задумливо потарабанив пальцями по столу. – А Броварної?

– Я її не знаю.

– Невисока, молода, світла коса, викладена на потилиці, тонкі риси обличчя. Примітна особа і симпатична.

На похороні Євген не бачив жодної жінки з косою. Взагалі коса в наш час приємний виняток. Отже, впала б у вічі.

– Ні, не було.

Але чому Денис запитав за Броварну поряд з Красуцькою? Ніби між ними існував якийсь зв’язок. Стривай, а може?…

– Поки ти набирався суму на похороні, я тут добряче попрацював, – з жартівливим докором зауважив слідчий.