— Тоді треба порекомендувати Марі Кровс, — так само добродушно відповів шеф сектора, — змінити її ім’я на «Кассандра».

— Це вже було… В сорокових роках паризька журналістка Женев’єва Табуї випустила книжку «Вони називали її Кассандрою».

— Чисто французька скромність…

— Я уточнив би: чисто жіноча скромність… Краще будемо намагатися любити нашого південно-західного сусіда, незважаючи на весь його шовінізм і природжену легковажність… Ваші пропозиції?

— Встановити спостереження за Кровс і дати вказівку нашій швейцарській резидентурі простежити за всіма її контактами.

— Справжнє прізвище Кровс також цікаве. Її батько Пікс, з концерну запеклого консерватора Бельсмана, — сказав заступник директора.

Шеф сектора «вивчення» оцінив поінформованість свого керівника, тому дозволив собі порадуватись, по-перше, але їй показати свою компетентність, по-друге:

— Ах, он як?! Це той Пікс, який живе в Парижі з масажисткою мадам Гала і пише огляди під прізвищем Верньє?

— Саме так, і я вітаю вас з винятковим професіоналізмом пам’яті… Ні, я не поспішав би з початком такої роботи щодо Кровс… Я рекомендував би почати з ланцюга. Спробуйте цю саму всевидющу Кровс обернути в нашу… ну, якщо не приятельку, то хоча б у… мимовільне джерело інформації…

Через п’ятнадцять хвилин з Пуллаха, що під Мюнхеном, пішли шифротелеграми в женевську й бернську резидентури БНД.

Через три години радник з преси подзвонив керівникові адвокатської контори «Розен унд Шульц» панові Брюкнеру, той спеціалізувався у справах, пов’язаних з видавництвами й редакціями.

Через п’ять годин дев’ять хвилин пан Брюкнер побачився з хазяйкою фірми «Розен унд Шульц» фрау Розен.

Через сім годин фрау Розен домовилась про зустріч з редактором журналу «Фрайє трібюне» Гербертом Доле.

Через дев’ять годин дванадцять хвилин секретарка пана Доле знайшла Марі Кровс по домашньому телефону й запросила її прийти до редактора завтра, сімнадцятого вересня, о дев’ятій ранку.

— Я спішно закінчую статтю, — відповіла Марі, — тільки-но повернулася з Латинської Америки… Може, ви будете такі ласкаві призначити мені час на післязавтра?

— На жаль, дорога фрейлейн Кровс, післязавтра бос відлітає на Канарські острови… А він хотів би запропонувати вам дещо до того, як вилетить…

— Добре, спасибі, я прийду.

Доле підвівся з-за різьбленого, роботи вісімнадцятого століття, столу карельської берези, по-дружньому простяг руку, пішов назустріч Марі, не приховуючи захоплення, дивився на неї, не випускаючи довгої, тонкої руки жінки із своєї сухої й гарячої, підвів до крісла, спитав, що питиме його зеленоока гостя, узяв з холодильника, вмонтованого в стелажі, пляшку «віші», лід, горішки й зразу ж заговорив:

— Я теж колись писав, — сказав він. — Будь проклята моя нинішня професія, але хтось же має бути і бюрократом… Хтось має кремсати ваші матеріали, бути козлом відпущення в скандалах з урядовими йолопами, вибивати у хазяїв якнайбільше коштів для оплати талановитих матеріалів, уладнувати суперечки зі складачами, що страйкують…

— Дуже хочеться повернутися до друкарської машинки? — спитала Марі. — Чи крісло зовсім засмоктало?

Доле сумно всміхнувся.

Саме тому в мене не крісло, я ж сиджу на секретарському стільці, який обертається, і всі мені дорікають за електрику; вік вісімнадцятий і нинішній несумісні, кажуть люди.

— Все сумісне, — впевнено відповіла Марі. — А далі все буде ще суміснішим, бо хімія подарувала світові гутаперчу і люди спроектували цю прекрасну синтетичну властивість на вроджену — совість…

Обличчя Доле на мить завмерло, а очі по-кошачому звузились, але так було лише якусь мить — він володів мускулатурою, не тільки очима.

— Ваш висновок — чудовий привід перейти до ділової частини розмови, фрейлейн Кровс… Ви, гадаю, знаєте про мій журнал і, думаю, не звертаєте уваги на ті небилиці, які розпускають про мене…

— Про всіх кажуть різне.

— Саме так… Отож я уважно стежив за вашими публікаціями, найдужче мене зацікавили матеріали про сальвадорських дядечків з американського секретного відомства, які нібито вирощують банани, і ваше передчуття перевороту в Гаривасі… Чи не хотіли б попрацювати на мене?

— Ви згодні друкувати все, що я писатиму?

— Ну, коли щось і перешкодить мені це зробити, ви одержите повністю, за вищим розрядом, все, що захочете одержати за свій матеріал; фікс я готовий обумовити заздалегідь.

— Спокусливо… Звичайно, згодна… Але я не зовсім розумію, чим викликана така приємна пропозиція, пане Доле?

— Все дуже просто… Ви вгадали двічі… Ви вгадали на догоду лівим, а я правим… Але ж мене купують і ліві, й праві, а найголовніше — болото, саме воно й дає прибуток… Зрештою украй лівий Маркузе всю війну працював у сугубо правому Центральному розвідувальному управлінні… Я комерційний редактор, і для мене не має значення, на кому я підніму тираж… Ви ж не агітуєте за те, щоб нами стали правити комуністи? Ні. Ви вгадуєте? Так. Вас читають? Безперечно. Ви маєте всі шанси стати зіркою? Так. Мене це влаштовує… Який же важливий матеріал ви гак спішно вчора закінчували?