Досліджуючи душі агентів за їх письмовими одкровеннями, співробітники обперу В чиновницькою запопадливістю підраховували кількість безсумнівних і сумнівних антирадянських виразів, і якщо баланс був на користь курсанта, йому ставили позитивну оцінку, якщо ж ні, твір доводилось писати заново.

Йоганн теж мав свій реєстр. Він зберігав у пам'яті клички курсантів, у творах яких можна було підмітити ухильну двозначність або навіть такий викрутас, як написання слова «Батьківщина» з великої букви, і багато інших тонкощів. Можливо, тут був якийсь таємний задум, а можливо, й автоматизм ще не зжитої звички.

Тупа злість не шукає оригінальної аргументації для доказу своєї готовності слухняно виконувати волю сильного. Доповідаючи Лансдорфу про отаких писак, Йоганн підкреслив збіги в їхній аргументації і обережно натякнув, що ці люди не викликають в нього довір'я, він сумнівається в їхній щирості: свідчення того — механічне повторювання тих самих антирадянських виразів.

Лансдорф похвалив його за проникливість.

Гаген розробив тактику засилання диверсантів на радянську територію. Він пропонував одночасно засилати по дві групи, розчленувавши їхні функції: одна з груп призначається безпосередньо для виконання завдання, а друга веде за нею паралельний контроль-нагляд і, якщо завдання виконано, знищує цю групу.

Йоганн написав подібну ж доповідну записку, причому його пропозиції збігалися з розробкою Гагена, та через деякий час подав Лансдорфу рапорт, в якому детально викладав, чому він вважає свою доповідну помилковою.

На перший план Вайс висунув міркування економічного порядку: амортизація транспортних засобів, витрата пального, комплектів озброєння, засобів зв'язку. На другий — звітність перед Берліном. Якщо для виконання кожного завдання засилати подвійну кількість агентів, а наслідки визначити діяльністю тільки половини цих агентів, то ефективність роботи школи буде наполовину знижена. І третій аргумент. Принцип фюрера — тотальне шпигунство, і, керуючись ним, слід проводити масове засилання агентури. Резерви матеріалу є для цього великі, і коли навіть буде певний відхід, то вони все ж таки не ухиляться від головного — вказівок фюрера.

Лансдорф прийняв Йоганнову самокритику, а заодно не дав ходу й доповідній Гагена, заявивши, що пропонована ним тактика прийнятна лише для особливо важливих завдань.

Так Йоганн підготував грунт для можливості паралізувати дії засланих груп у тих випадках, коли в них виявиться людина, здатна контролювати агентів і при потребі знищувати їх. Крім того, він вселив Лансдорфу думку про необхідність раніше примиритися з тим, що окремі групи не зуміють виконати завдання. Ці провали не матимуть особливого значення, бо кількість засланих груп з часом збільшиться.

Прагнучи цього, Йоганн виходив з свого не відкинутого навіть тут переконання в тому, що прошарок зрадників серед військовополонених, по суті, мізерний і, вербуючи потрібні їм кадри, абверівці зачерпнуть не тільки цей прошарок, але й ті шари радянських військовополонених, які вберегли відданість Батьківщині, а коли ще попередити підпільні табірні організації, то в школи потраплять люди, яких самі підпільники пошлють на подвиг.

Йоганн навіть вдався до расової теорії для того, щоб втовкмачити колегам, що представники нижчої раси не здатні виконувати складні агентурні завдання: інтелектуальна неповноцінність, примітивність психіки ставить перед ними неподоланні бар'єри.

А Гагена він утішив, сказавши, що коли навіть деякі групи й проваляться чи перейдуть на бік противника, то це притупить пильність росіян і створить на якийсь час сприятливі умови для дій інших груп.

Гаген погодився з Йоганном і назвав це тактикою розкидання принади. Він навіть сказав, що така тактика — щось нове в умовах специфічних дій, забезпечених великою кількістю матеріалу, послуги якого не потрібно оплачувати, як доводилося їх оплачувати на західноєвропейському театрі війни.

В'язень № 740014 з експериментального табору «О-Х-247», той самий, якого там врятував Йоганн і якому він відкрив своє справжнє обличчя, щасливо прибув до школи й після оформлення дістав кличку Туз.

Ало в першій же розмові з Йоганном він висловив явне невдоволення тим, що його витягли з табору смерті.

Сухо й трохи гордовито він сказав Йоганнові, що в таборі його обрали одним в керівників підпільної організації, їм пощастило зв'язатися з іншими підпільними організаціями і створити комітет Союзу військовополонених, який вони згодом мають назвати Верховною Радою Союзу військовополонених. Вони будуть об'єднаними зусиллями при підтримці німецьких антифашистських організацій готувати одночасне повстання в усіх таборах. Тому він вважає своє перебування в школі недоцільним. І хоч робота, виконана комітетом, поки ще не така значна, однак його місце там, у таборі.

Усе це було несподіванкою для Йоганна. І означало втрату людини, на яку він міг тут цілком спертися. Разом з тим, повернувшись у табір, Туз зумів би допомогти Йоганнові, і в розвідувально-диверсійні школи посилалися б ті військовополонені, яких одберуть для цього підпільні табірні організації.

Йоганн пообіцяв Тузові, що постарається, пославшись на якусь його провину чи на нездатність до агентурної роботи, відправити назад у табір, як тільки той знайде собі серед тутешніх курсантів гідну і вірну заміну. І з цього моменту став уникати будь-яких зустрічей з Тузом.