— Це була вона. Жива. Джонрок, мені шкода, що ти не можеш бачити її. Вона жива. Вона виглядає точно так само. Добрі духи, це була Келен. Це була вона.

— Я думаю, що ти б краще притримав своє дихання, Рубен, або ти ризикуєш втратити свідомість перш, ніж ми отримаємо шанс зламати деякі голови.

— Ми будемо грати з командою імператора, Джонрок.

— Нам доведеться виграти багато ігор для початку, щоб мати такий шанс.

Річард ледь чув його. Він тріумфально сміявся, будучи нездатним зупинити себе.

— Це була вона. Вона жива. — Річард перекинув свої руки навколо Джонрока, сильно обнявши його. — Вона жива!

— Як скажеш, Рубен.

Келен обережно стежила за диханням, пробуючи змусити своє гупаюче серце сповільнитися. Вона не могла зрозуміти, чому вона була настільки вражена. Вона не знала тієї людини в клітці. Вона тільки мигцем побачила його обличчя, поки фургон котився повз, але з якихось причин це пробрало її до самої душі.

Коли вдруге людина викрикнув її ім'я, Джеган відреагував так, ніби подумав, що почув дещо. Келен встигла обернутися назад так, щоб він нічого не запідозрив. Вона не розуміла, чому це здавалося їй таким відчайдушно важливим. Це було б невірно. І вона дійсно знала, чому. Людина сиділа в клітці. Якщо він знав її, Джеган, можливо, захотів би побачити його, а потім би напевно убив.

Але це було ще не все. Той чоловік знав її. Мабуть, він був пов'язаний з нею в минулому. Минулому, яке вона хотіла забути. Але коли вона подивилася в його сірі очі, все змінилося в один удар її серця. Її рішення заціпеніти провалилося. Більше вона не хотіла, щоб її минуле було поховане. Їй раптом захотілося дізнатися все.

Погляд цих очей був настільки глибоко потужним — настільки заповнений чимось важливим, чимось життєвим — наскільки могло бути важливе її власне життя. Спіймавши погляд його сірих очей, Келен зрозуміла, що вона зобов'язана дізнатися, ким вона була. Незважаючи на наслідки, незважаючи на ціну, їй потрібно дізнатися правду. Вона повинна повернути своє життя собі. Правда — єдиний шлях.

Загрози Джегана з приводу того, що він зробить з нею, могли б бути цілком реальними наслідками, але вона раптово зрозуміла, що реальна небезпека полягала в тому, що він залякував її, щоб вона зреклася життя, бажань, свого існування… щоб вона перейшла під його контроль. Своїми погрозами того, що він зробить з нею, як тільки вона знову дізнається, ким вона була, він намагався розпорядитися її життям, поневолити її. Якби вона погодилася з його бажанням, то це сталося б тільки тому, що вона інстинктивно вже здалася.

Вона не могла дозволити собі так мислити. Її життя означало щось більше ніж це. Вона може бути його полоненою, але вона не була його рабинею. Раб — це стан розуму. Вона не була рабом. Вона не здасть йому свою волю. Вона поверне своє життя назад. Її життя належить тільки їй, і вона поверне його собі. Нічого Джеган не зможе зробити, нічим він не зможе загрожувати їй, щоб це відняти в неї.

Келен відчула сповзаючу сльозу радості вниз по її щоці. Той чоловік, якого вона навіть не пам'ятала, тільки що подарував їй волю повернути своє життя, розпалив вогонь пристрасті, щоб жити. Вона відчула себе, як ніби вперше реально вдихнула повітря, з тих пір, як вона втратила свою пам'ять. У неї залишилося тільки одне бажання — подякувати йому.

Ніккі пройшла через величезний зал Народного Палацу, замикаючи групу з Кари, Натана, і натовпу охоронців. Кожен раз, коли хтось називав Натана «лордом Ралом», її нерви натягалися мов струна. Вона знала, що це було необхідно, але в її серці єдиним лордом Ралом був Річард.

Вона б усе віддала, щоб побачити його сірі очі знову. Перебуваючи в палаці, у неї складалося враження, що вона майже могла відчути його присутність у всьому оточуючому її. Вона передбачала, що у всій будові Палацу була магія. Палац був побудований у формі заклинання для лорда Рала. Річард був лордом Ралом. По крайній мірі, в її думках.

Справедливості ради, вона знала, що були й інші — Кара, наприклад — хто відчував те ж саме. Коли вона залишалася наодинці з Карою, а це бувало часто, обидві вони, здавалося, розуміли одна одну без слів. Обидві поділяли однакову біль і тугу. Обидві хотіли повернути Річарда.

Кара вийшла вперед, очолюючи хід процесії крізь мережу маленьких службових приміщень до залізних сходів, ведучих вгору до темного тунелю. Діставшись до вершини, вона одним рухом відчинила двері. Вони були вітально зустрінуті люмінесцентним освітленням, коли вийшли на оглядову веранду. Відчуття, коли стоїш на самому краю зовнішньої стіни, на краю плато, були такі, немов стоїш на краю світу.

Нижче, біля основи плато, поширившись до самого горизонту подібно чорній інфекції, стояла армія Імперського Ордена.

— Тепер бачиш, що я мав на увазі? — Сказав Натан, підійшовши до неї, і показав на будівництво вдалині. Спочатку було важко помітити, але потім вона розгледіла.

— Ви маєте рацію, — сказала вона. — Це дійсно схоже на будівництво схилу. Ви думаєте, що вони зможуть насправді добудувати схил досюди?

Натан пильно подивився в той бік, витративши хвилину на вивчення.