Келен так була рада вибратися з ліжка, що це допомагало терпіти біль. Світ знову зробився чудовим. А вже як вона була щаслива розлучитися нарешті з нічним горщиком! Келен була впевнена, що Кара теж цьому рада, хоча Морд-Сіт ніколи нічого такого не говорила.

Як би їй не подобався будиночок, вибратися з нього було все одно що звільнитися з темниці. Раніше Річард частенько пропонував винести її назовні, але Келен відмовлялася, побоюючись болю. Вона зрозуміла, що через важку хворобу розум її почав притуплятися. Тепер нарешті розум знову став ясним.

Келен виявила, що вид з вікна був лише маленькою частиною навколишнього пейзажу. Побудований біля підніжжя гір маленький будиночок оточували височенні піки з засніженими вершинами. Цей будиночок збудували Річард з Карою. Там були дві спальні — одна для Келен з Річардом, інша для Кари — і загальна кімната між ними. Будинок стояв на краю зеленого лугу, посипаного квітами. Хоча вони приїхали сюди досить пізно, Річард ухитрився розбити невеликий город з сонячної сторони, прямо під вікном Кари. Там росли. зелень і спеції. Прямо за будинком височіли величезні сосни, закриваючи їх від вітру.

Річард, сидячи біля ліжка Келен, різав по дереву, розповідаючи всілякі історії. Коли Келен почала ходити, Річард замість тварин став вирізати людські фігурки.

А потім здивував її, зробивши своє найкраще творіння — щоб відсвяткувати, як він сказав, її повернення у світ. Здивована приголомшливим реалізмом і міццю невеликої статуетки, Келен прошепотіла, що його рукою напевно керував чарівний дар. Річард визнав це дурістю.

— Люди, які не мають чарівного дару, весь час створюють прекрасні статуї, — сказав він. — І магія тут ні при чому.

Однак Келен знала, що деякі скульптори володіли магічним даром і своїм творами творили чарівництво.

Річард іноді з легкою заздрістю говорив про твори мистецтва, які стояли в Палаці Пророків, в Д'харі, де він колись був бранцем. Вирісши в Хартленді, він ніколи раніше не бачив мармурових статуй. Ці скульптури деяким чином відкрили Річарду очі на світ і справили на нього незабутнє враження. Ну хто ще, крім Річарда, міг з такою любов'ю згадувати красу, яку він бачив у місці, де його тримали бранцем і весь час мучили?

Вірно, що мистецтво може існувати незалежно від магії, але Річарда захопили в полон з допомогою заклинання, створеного теж за допомогою мистецтва. Мистецтво — універсальна мова, а отже, безцінне знаряддя магії.

Але Річард не вірив, що його руку веде магічний дар. Однак Келен відчувала, що, не маючи іншого виходу, його дар повинен виявлятися таким чином. Магія завжди знаходить спосіб просочитися назовні, і вирізані Річардом фігурки людей здавалися їй, безумовно, чарівними.

Але жіноча фігурка, яку Річард зробив для Келен, викликала у неї цілу бурю емоцій. Він назвав цю статуетку, вирізану з теплого, що приємно пахне горіха, «Сильна духом». Жіночність її тіла, витончені опуклості і вигини, кістки і м'язи виразно проглядалися крізь сукню, що майоріла на вітрі. Вона здавалася живою.

Келен навіть уявити не могла, як Річарду вдалося здійснити подібне. «Сильна духом» стояла, гордо піднявши голову, в сукні, що розвівалася, притиснувши до боків зціплені кулаки, з гордо випрямленою спиною. Вона немов кидала виклик невидимої силі, яка старається підпорядкувати її собі. Вона була втіленням сильної незалежної душі.

Статуетка явно не замислювалася схожою на Келен, і все ж вона викликала внутрішній відгук, відчуття чогось дуже знайомого. Щось в цій жінці, якісь її якості змушували Келен бажати знову стати здоровою, живою, сильною і незалежною.

Якщо це не магія — то що?

Келен майже все життя провела в розкішних палацах, де було повнісінько великих творінь прославлених майстрів, але жодне з них не захоплювало дух своїм внутрішнім змістом, внутрішньою силою і благородством так, як ця фігурка — горда, повна життя жінка в майорячій сукні. Сила її впливу була така, що у Келен горло перехопило, і вона лише міцно обняла Річарда, не в силах виразити почуття словами.

Тепер Келен виходила з дому при найменшій можливості. Вона поставила «Сильну духом» на підвіконня і повернула статуетку так, щоб та дивилася назовні. Чомусь Келенбула впевнена, що ця жінка завжди повинна дивитися в широкий світ.

Ліс навколо будиночка був таємничим і привабливим, стежки звали в тінисту далечінь. Келен дуже хотілося дослідити ці звірині стежки, розширені Річардом з Карою під час вилазок за ягодами та горіхами і на рибалку. Келен, спираючись на костур, бродила навколо будинку і по лугу — тренувала ноги. Їй хотілося пройтися з Річардом по цих стежках, вийти на відкриту частину виступу, прогулятися під величезними дубами.