– І коли ти туди збираєшся?

– Та як тільки, так одразу! – озвалася захоплена дурка. – Тільки знайду що-небудь відповідне. Так страшенно жаль мопед віддавати… Ну, і Мусиного дзвінка дочекаюся, звичайно.

– Гадаю, якщо вона не з’явиться за годину, тобі самій треба їхати до неї, – повчально сказала Катя.

– Точно, – затрясла головою Чуб. – У неї ж мій мотик у під’їзді припаркований. Виходить, так і так потрібно!

Нітрохи не зніяковівши попередніми невдачами, Ізида Пуфик безкомплексно стрибнула Дарині на коліна, продовжуючи голосно і радісно муркотіти.

– Ну і нахабна худобина! – спересердя заволала Чуб. – Її скидають, як мішок, а в неї навіть настрій ні на секунду не зіпсувався!

– Когось вона мені дуже сильно нагадує, – поблажливо посміхнулася Катерина.

Пуф поставила передні лапи Дарині на груди і вдоволено полізла цілуватися, тицяючись ангельськи рожевим носом у Даринині розлючені губи.

– Гаразд, – здалася Чуб, цмокаючи кішку в рожевий ніс.

– Merci, – несподівано профранцузила руда з яскраво вираженою українською говіркою. – Тл-ридцяте заклинання спл-робуй, – вона гаркавила з французьким прононсом.

– Тридцяте? – Перемахнувши декілька сторінок, Дарина вимогливо простудіювала очима рядки. – А де взяти голубині яйця?

– У холод-д-дильнику. – Кішка завалилася на спину, підставляючи ніжний круглий живіт для подячного погладжування.

– Ні, ти не Пуфик – ти пузик на чотирьох ніжках! – розвеселилася Землепотрясна, почухуючи її неперевершене черевце. – До речі, тридцять перше теж нічого. його навіть пити не потрібно. Тільки приготувати і розвернути. Шкода, доведеться нігті різати…

– Тл-ридцяте віл-рніше, – блаженно мовила Беладонна, відкидаючись назад і витягаючи передні лапи так, немов вона збиралася зробити «місточок». – Дл-руга стихія ненадійна…

Про що вона, Дарина однаково не зрозуміла і спантеличено почухала ніс.

Їй завжди хотілось усе, і тому вибирати було дуже важко. І зазвичай із двох уподобаних у магазині суконь вона в результаті вибирала… обидві.

– О’кей, – як і ведеться, всілася вона на два стільці. – Зготую і те й інше, щоб напевно. – І, підхопивши правою рукою вібруючого Пуфика під пузо, а лівою – книжку під пахву, гордо пройшла на кухню.

Марійці здалося, що в неї віднімаються руки – вони заніміли, й ватні пальці відмовлялися підкорятись її наказам.

Її руки намагалися знепритомніти від страху! І, стоячи на запорошеному килимку біля дверей своєї квартири, Марійка несподівано зрозуміла: все, що сталося з нею, не має ніякого значення. Тому що тільки-но вона почула у слухавці голос своєї матері, вона перестала бути захисницею Міста, значною, винятковою та мудрою, тією, яку експресивна Дарина щиро величала «генієм», і навіть сама королева Катя шанобливо заглядала їй у рота… Тут, у маленькому світі своєї сім’ї, королівство якого обмежувалося п’ятдесятьма метрами трикімнатної хрущовської квартири, Марійка Ковальова була лише підлітком, який відбився від рук, не ночував удома дві доби підряд, – і для «тут» її вчинку не було ніякого виправдання.

Вона неприязно затрясла занімілою кистю, і рука з ключем, яку зусиллям волі хазяйка змусила піднестися до замка, виявилася найважчою річчю, яку їй будь-коли довелося піднімати.

Ні в «Центрь Старокіевскаго колдовства», що шпурнув до її ніг першу в її житті смерть; ні на Старокиївській горі, що зустріла її стовпом вогню та страшним пророцтвом «Ви – помрете!»; ні під вікнами російського музею, який завивав сиреною, що загрожувала їй реальною статтею за «співучасть у крадіжці зі зломом», – Марійці не було так страшно!

«Невже батько справді заарештований… Ні!»

У животі скам’яніло, наче вона напилася води з цементом. Марійка відчайдушно вдихнула повітря, намагаючись зігріти страх, що крижанів усередині, і рішуче зробила крок у коридор, боячись навіть уявити, що зараз скаже їй мати.

– Це ти? – донісся стривожений голос з кухні.

І Марійка нестримно кинулася туди, вже відчуваючи, як вона занурюється обличчям у найдорожчу у світі стару ковбойку, обіймає батька обома руками, і всі страхи зникають, як поганий сон.