— Усе гаразд, сер, — незворушно відповів батько. — Якщо ваші слова й зачепили мене, то лише тому, що це — гірка правда. І, здається, я розумію, до чого ви ведете. Щойно стане відомо про доступність для нас інших ґалактик, багато людей захочуть туди переселитися. Кинути все нажите, почати з чистого аркуша, терпіти тяготи й невлаштованість життя першопоселенців, аби лишень опинитися подалі від Чужих.

— Ваша правда, капітане, — кивнув прем’єр-міністр. — А ми, як демократично обрані уряди, не зможемо опиратися волі значної частини наших співгромадян. А якщо навіть чинитимемо опір, то на наступних виборах до влади прийдуть ті, хто пообіцяє почати масову колонізацію сусідніх ґалактик. В результаті доведеться істотно скоротити військові витрати, і звільнення одинадцяти планет, де ще й досі скніють у неволі дев’ять мільярдів наших побратимів, затягнеться на кілька десятиліть. Ми не можемо, ми не маємо права цього допустити.

— Я цілковито згоден з вами, сер. І певен, що моя донька такої ж думки.

Про всяк випадок я енерґійно кивнула.

— Але боюся, що однієї нашої обіцянки мовчати для вас буде замало.

— Власне, цього нам вистачить, — запевнила мадам Петі. — Цілком. До того ж ви не маєте жодних вагомих доказів, а ймовірність того, що вам повірять на слово, мізерно мала. Проте є розумне прислів’я: береженого Бог береже. Тому ми пропонуємо вам пройти певну психообробку. Це не глибинне кодування, ні. Це таке саме блокування, яке проходили ми з паном головою, обидва присутні тут адмірали, а також чимало урядовців і військових, що мають справу з секретною інформацією. Втручання у ваш мозок буде мінімальним, воно зачепить лише певні асоціативні зв’язки й жодною мірою не вплине на ваші розумові здібності. Останнє можу вам ґарантувати на всі сто відсотків — знаю по собі.

„Ах, які ми чемні!“ — дещо роздратовано подумала я. — „Треба ж: ми пропонуємо. Можна подумати, що ми маємо вибір. Сказала б просто: ‘це необхідно’ або ‘ми так вирішили’. Але ж ні — вони пропонують. А відмова не приймається…“

Батько, мабуть, думав так само. Він усе зрозумів, тому не став зі мною радитися, а коротко відповів:

— Так, мем, ми згодні.

— Тільки тут є одна проблема, — знову втрутився в розмову месьє Карно, — яка суттєво зачіпає інтереси мадемуазель Леблан. Боюсь, тепер вона не зможе приступити до занять у військово-космічній академії.

Ого! Це вже кепсько. Це дуже-дуже погано…

— Але чому? — запитала я.

— Бо при першому ж загальному медичному огляді, які в Анаполісі проводять щосеместру, ваше блокування буде виявлено. Довкола цього, звісно, виникне нездоровий ажіотаж. Я, втім, можу розпорядитися, щоб ви проходили планові медогляди не в академії, а при Ґенеральному Штабі, але тоді ваше начальство зацікавиться, з якого дива для вас зроблено виняток. — Прем’єр-міністр розвів руками. — Мені шкода, мадемуазель, але Анаполіс для вас закритий. Як і всі інші військові академії й коледжі.

— І що ж робити? — засмутилася я.

— Теж мені траґедія! — озвався адмірал Дюбарі, який досі мовчав. — Я, наприклад, ні в яких академіях не навчався, а пішов на службу рядовим… Гм-м. Хоча потім, звичайно, вступив на офіцерські курси.

— Ну, в нашому випадку це не пройде, — сказав Поль Карно. — Рядовий чи сержант з таким психоблоком приверне до себе не менше уваги, ніж курсант. Якщо мадемуазель Леблан цілковито певна в рішенні пов’язати своє життя з військовим флотом, то спеціальним розпорядженням я можу зарахувати її на службу з присвоєнням підофіцерського звання. Думаю, для цього вона має достатню кваліфікацію. — Він перевів погляд на мене. — Як мені відомо, ви проходили не лише стандартну шкільну проґраму, а й цілу низку факультативних курсів.

— Так, пане голово, — підтвердила я, миттю підбадьорившись. Що ж, мої справи виявилися не такі вже й кепські. — За останні п’ять років я вивчила всі теоретичні дисципліни, необхідні для пілота-навіґатора. Пройшла кілька практичних курсів включно із застосуванням будь-яких видів індивідуальної зброї. З усіх обов’язкових і факультативних предметів, окрім військової історії, маю вищий бал.

— А що з історією? — поцікавилася пані президент.

— На контрольних тестах я один раз помилилася. Переплутала ґенерала Гранта з ґенералом Лі.

Губи мадам Петі легенько всміхнулися.

— Якщо чесно, то я не можу пригадати, хто з них на якому боці воював.

— А ще, — квапливо додала я, — багато займалася на віртуальних тренажерах.

— На любительських? — запитав Дюбарі.

— Ні, сер, на професійних, під контролем інструкторів. Я пройшла затверджену урядом проґраму підготовки цивільних пілотів, виконала всі необхідні нормативи, а взимку, на різдвяні канікули, і цього літа, коли закінчила школу, налітала шістсот сорок годин на справжньому… — Тут я запізніло запнулася, збагнувши, що бовкнула зайве. Але відступати було вже нікуди. — Ну, розумієте, я звернулася по допомогу до пана Шанкара, коли він був з візитом на Землі. А йому… йому не змогли відмовити.

— Особливо міністр транспорту, — одразу здогадався месьє Карно й скрушно похитав головою. — У моєму уряді квітне й буяє кумівство!

— Непотизм є скрізь, — зауважила мадам Петі. — І добре, якби він обмежувався лише такими невинними проявами. Однак повернімося до мадемуазель Леблан. З огляду на всі обставини я не бачу жодних перешкод для її зарахування на військову службу у званні мічмана.

Прем’єр-міністр голосно закашлявся. Батько з дядьком Клодом ввічливо посміхнулися. Я ж від подиву перестала дихати. Зате адмірал Дюбарі був сама незворушність.