Примчавши до них галопом, він сягнув собі за пазуху і витяг звідти корвет.

— Від Сюзен Дельґадо. Вона вручила це мені на верхньому базарі. Вона прекрасна і в’юнка, як змія. Кажу це із захватом.

Роланд весь просяяв. Катберт кинув йому корвет, і він спіймав його однією рукою, а шнурівку розв’язав зубами. Всередині, де якийсь мандрівник міг би тримати свої кілька монет, лежав складений клаптик паперу. Швидко пробігши його очима, Роланд спохмурнів. Усмішка зійшла з його лиця.

— Що пише? — поцікавився Алан.

Роланд віддав йому папірець і повернувся до свого заняття: споглядати краєвид. І лише побачивши в очах друга справжнє спустошення, Катберт збагнув, яке місце посідала Сюзен Дельґадо в житті Роланда — а отже, і в їхньому з Аланом житті.

Прочитавши, Алан передав йому записку. Лише один рядок, два речення:

Краще нам ніколи більше не бачитися. Вибач.

Катберт перечитав двічі, наче це могло щось змінити, і повернув папірець Роландові. Той поклав його в корвет, зав’язав мотузку і поклав крихітний гаманець собі за пазуху.

Мовчанку Катберт ненавидів сильніше, ніж небезпеку (на його думку, саме мовчання якраз і було небезпечним), але кожен початок розмови, який він придумував, здавався грубим і черствим з огляду на вираз обличчя його друга. Роланд виглядав так, наче його отруїли. Катберту була огидна думка про те, як ця мила дівчинка перепихується з довготелесим кістлявим мером Гембрі, але вираз Роландового обличчя зараз викликав інші, сильніші емоції. За цей вираз Катберт був готовий її зненавидіти.

Нарешті першим несміливо порушив мовчанку Алан.

— То що, Роланде? Полюватимемо на нафтовому полі без неї?

Катберт був у захваті. Після першої зустрічі з Аланом Джонсом люди зазвичай починали вважати його йолопом. А дарма, бо це було дуже далеко від істини. От і тепер Алан спромігся на те, чого Катберт не зумів би ніколи в житті: дипломатично вказав Роланду, що його нещасливе перше кохання не скасовувало їхніх обов’язків.

І Роланд відгукнувся. Він піднявся над лукою сідла і випростався. Золоте світло літнього полудня забарвило його обличчя в різкі контрастні тони, і на якусь мить на цьому обличчі проступила тінь чоловіка, яким він невдовзі стане. Побачивши цього привида, Катберт здригнувся. Не тому, що впізнав його, а тому, що привид був страшний.

— Великі мисливці за трунами, — мовив Роланд. — Ти зустрів їх у місті?

— Джонаса й Рейнолдза бачив, — відповів Катберт. — А Діпейпа й досі не видно. Мабуть, Джонас так розлютився після тієї ночі в барі, що скинув його зі скель у море.

Роланд заперечно похитав головою.

— У Джонаса надто мало людей, яким він міг би довіряти, щоб так запросто ними розкидатися. У нього наразі таке саме хистке становище, як і у нас з вами. Ні, він просто кудись спровадив Діпейпа на певний час.

— Куди спровадив? — спитав Алан.

— Туди, де йому доведеться срати в кущах і спати під дощем, якщо погода зіпсується. — Роланд коротко і безрадісно розсміявся. — Швидше за все, Джонас пустив Діпейпа по нашому сліду, який веде додому.

Алан тихо гмикнув, втім, не надто здивовано. Роланд сидів у сідлі й дивився на замріяні далі, де паслися стада коней. Однією рукою, сам того не усвідомлюючи, він гладив запханий за пазуху корвет. Але врешті-решт озирнувся на друзів.

— Почекаємо ще трохи. А раптом вона передумає?

— Роланде… — почав Алан безжально лагідним тоном.

Але Роланд заперечно зажестикулював руками: мовляв, не хочу нічого чути.

— Не сумнівайся в мені, Алане. Я говорю як син свого батька.

— Гаразд, — Алан простягнув руку і на мить стиснув Роландові плече. Що ж до Катберта, то він утримався від будь-яких суджень. Бо підозрював, що Роланд сам не тямить, що робить, незалежно від того, батьків він син чи не батьків.

— Пригадуєте, що Корт казав про основну слабину таких шмаркачів, як ми? — з тінню усмішки на устах спитав Роланд.

— «Біжите, не розбираючи дороги, й провалюєтеся в першу-ліпшу яму», — процитував Алан, так вдало імітуючи буркотливі нотки свого вчителя, що Катберт розреготався.

Роланд і собі трохи ширше всміхнувся.

— Еге ж. Саме ці золоті слова я й не хочу забувати, хлопці. Я не хочу перевертати тачку, аби тільки побачити, що в ній… звісно, якщо в мене буде вибір. Сюзен може передумати і прийти, треба тільки дати їй час. Я вірю в те, що вона хотіла зі мною побачитися… але обставини склалися несприятливо.