— Ні. Цими днями ми старанно уникаємо одна одної. Це все одно що два порохові склади в одному будинку. — Вона простягнула руки. Рукавички тепер висіли в неї на поясі, і руки були холодними. — Це добром не скінчиться, — пошепки сказала вона.

— Не кажи так, Сюзен.

— Я мушу це казати. Але, хай там що, знай: я кохаю тебе, Роланде.

Він пригорнув її до себе і поцілував. А коли відпустив, вона притулилася губами до його вуха і прошепотіла:

— Якщо ти кохаєш мене, то кохай. Зроби так, щоб я порушила обіцянку.

На одну довгу мить його серце завмерло в грудях. Він не відповідав, і в Сюзен з’явився промінчик надії. Та потім він лише хитнув головою — один раз, проте впевнено.

— Сюзен, я не можу.

— То твоя честь тобі дорожча за твоє буцімто кохання до мене? Нехай буде так, — зі сльозами на очах вона вирвалася з його обіймів, злетіла в сідло, незважаючи на те, що його рука лягла їй на чобіт — тихий заклик зупинитися. Вона рвонула мотузку з ковзким вузлом, якою прив’язувала Пілона, і чоботом без шпори дала йому знак рушати. Тепер Роланд кликав її гучніше, але вона пустила Пілона галопом і зникла з очей раніше, ніж згас спалах люті. Вона не потрібна була йому після іншого чоловіка, а обіцянку Торінові вона дала, ще не знаючи, що десь на землі існує Роланд. Тоді як він смів наполягати, що втрата честі й сором ляжуть лише на її плечі? Вночі, лежачи в ліжку без сну, вона збагнула, що ні на чому він не наполягав. І апельсиновий гай ще навіть не зник з поля зору, коли вона піднесла руку до щоки і відчула, що вона мокра. Мокра, бо Роланд теж плакав.

Щоб хоч якось вгамувати свої емоції, Роланд ще довго після заходу місяця катався верхи за містом. Якийсь час він думав над тим, що робити зі знахідкою на Ситґо, та його думки мимохіть повертали до Сюзен. Чи ж не дурнем він був, відмовившись од того, що вона йому пропонувала? Не взявши те, що вона бажала з ним розділити? Якщо ти кохаєш мене, то кохай. Ці слова краяли йому душу. Та десь у закапелках розуму чіткий голос його батька промовляв, що він вчинив слушно. Хай там що думала Сюзен, справа полягала не лише в честі. Та нехай вона краще вважає так, може, навіть ненавидить його, ніж знатиме, на яку небезпеку вони обоє наражаються.

Близько третьої години, вже збираючись повертати до Смуги К, він почув швидкий цокіт кінських копит на головній дорозі, що вела з заходу. Не роздумуючи про те, навіщо це йому потрібно, Роланд повернув у той бік, потім спинив Вітра за високою напівзруйнованою огорожею, що вся заросла бур’янами. У глибокій тиші ранку луна розносилася на великі відстані, і впродовж десяти хвилин цокіт копит наростав. Цього часу Роландові цілком вистачило на роздуми: тепер він здогадувався, хто стрімголов мчав до Гембрі о цій порі, за дві години до світанку. І він не помилився. Місяць уже не світив, але навіть крізь щільне переплетіння лозин огорожі він розгледів Роя Діпейпа. На світанку Великих мисливців за трунами знову буде троє.

Роланд повернув Вітра в той бік, куди прямував раніше, і теж поїхав до своїх друзів.

Найважливіший день у житті Сюзен Дельґадо, день, коли її життя повернулося, наче камінь, насаджений на вісь, настав приблизно за два тижні після їхньої з Роландом романтичної прогулянки на нафтове поле в світлі місяця. Відтоді вона бачила його з півдюжини разів, та й то здаля. Коли справи змушували їх перетнутися, вони коротко віталися помахом рук, як це роблять випадкові знайомі. І щоразу її пронизував біль, наче в душі хтось прокручував гострого ножа. І хоч з її боку так думати було жорстоко, проте вона сподівалася, що він також відчуває цей біль від леза. Та якщо й було в цих двох тижнях щось доброго, то тільки те, що трохи вщух її найбільший страх — а раптом люди почнуть плескати язиками про неї й молодого чоловіка, що називався Віллом Деаборном? Водночас їй стало навіть бракувати цього страху. Плітки? Жодного приводу для пліток не було.

Втім, одного дня, після зникнення з неба Місяця-Торговця і до появи Мисливця, вихор ка зрештою налетів на неї й змів усе зі свого шляху: будинок, сарай і таке інше. Все почалося, коли хтось постукав у двері.

Сюзен саме закінчувала прати (виконувати цей хатній обов’язок для двох жінок було напрочуд легко), коли пролунав стукіт у двері.

— Якщо це лахмітник, жени його геть! — прокричала тітка Корд з іншої кімнати, де складала постільну білизну.

Але то був не лахмітник. На порозі з нещасним виглядом стояла Марія, її покоївка з Будинку-на-набережній. Сталася трагедія: другу сукню, яку Сюзен мала вдягти в День жнив, шовкову, для обіду й Бесіди, що відбудеться по тому, було знищено, сказала Марія, і тому вона дуже нещасна. Тепер її відправлять назад у глухомань, а вона ж єдина опора для батька й матері. Їй так важко, так важко. Чи не могла б Сюзен поїхати з нею? Будь ласка.

Сюзен радо погодилася. Тими днями вона користалася з кожної нагоди вирватися з дому, якнайдалі від тітчиних бурчливих доскіпувань. Що ближче були Жнива, то важче їм з тіткою було витримувати одна одну.

Удвох вони сіли на Пілона, що радо повіз дівчат у ранкову прохолоду, і Марія швидко розповіла свою історію. Майже одразу Сюзен збагнула, що Марія перебільшує і її становищу в будинку мера нічого не загрожувало. Просто маленька темнокоса служниця вкотре продемонструвала свою доволі симпатичну схильність робити з мухи слона.

Другу сукню до свята Жнив (Сюзен подумки називала її Блакитною 3 Бісером; перша сукня призначалася для сніданку і була Біла 3 Високою Талією І Рукавами 3 Буфами) тримали окремо від інших. Над нею ще треба було попрацювати. Але якась істота прослизнула в кімнату швачок на першому поверсі й погризла її на дрантя. Якби це була сукня, яку Сюзен мала вдягти до розпалювання святкового багаття чи на вечірній бал, ото була б халепа. А Блакитну 3 Бісером насправді пошили для денного прийому. За ті два місяці, що лишалися до Жнив, її можна було легко замінити іншою. Всього два місяці! Тієї ночі, коли стара відьма дала їй тимчасову відстрочку, здавалося, що до початку стосунків з мером Торіном у неї ще ціла вічність.