«Атож, світ зрушив з місця, — подумав Раймер, — якщо такі мерзенні люди стають важливими персонами». Сам Джонас був лише трохи кращий за них.

— Можна на пару слів, Елдреде? — спитав Клай Рейнолдз. — Ми тут з Роєм перемовилися, і я…

— А дарма, — перебив Джонас своїм деренчливим голосом. Помираючи, Раймер не здивується, коли почує, що такий самий голос у Ангела Смерті. — Від балачок ви ще, Боже борони, думати почнете. А думати для таких, як ви, небезпечно. Це як колупати в носі гострим кінцем кулі.

Діпейп огидно захихотів, наче до нього не дійшло, що жарт стосувався і його теж.

— Джонасе, слухай, — почав Рейнолдз, а тоді з сумнівом зиркнув на Раймера.

— Від сея Раймера у нас таємниць нема, — Джонас виклав новий ряд карт. — Він же наш головний начальник. Я граю в Терплячку Канцлера на його честь.

Рейнолдз вочевидь збентежився.

— Я думав… тобто я гадав, що мер Торін…

— Гарт Торін не бажає знати жодних подробиць нашої домовленості з Добрим Чоловіком, — сказав Раймер. — Його цікавить щодо цього лише доля прибутку, пане Рейнолдз. Його думки зараз зайняті тим, щоб Свято Жнив пройшло гладко і щоб його оборудка з юною леді… успішно добігла кінця.

— Еге, ви дуже дипломатично висловлюєтесь, — із меджиським акцентом промовив Джонас. — Але оскільки Рой має трохи спантеличений вигляд, я йому перекладу. Мер Торін більшість часу проводить у сортирі, смикаючи себе за краника і мріючи, що його кулак — це поцька Сюзен Дельґадо. Готовий закластися, що коли мушля нарешті розтулиться і її перлина лежатиме перед ним, він не зможе її взяти — його серце лусне від збудження і він впаде на неї мертвий. Атож!

Діпейп знову по-ослячому затикав. І тицьнув ліктем Рейнолдза.

— А він у цьому тямить, га, Клаю?

Рейнолдз вишкірився, але стурбований вираз із його очей не зник. Раймер видушив із себе посмішку, тонку, як крига в листопаді, і показав на сімку, яка щойно вискочила з колоди.

— Червоне на чорне, мій дорогий Джонасе.

— Я вам не дорогий, — сказав Джонас, кладучи сімку бубен на вісімку тіней, — добре собі це затямте. — Тоді до Рейнолдза і Діпейпа: — Що вам, хлопці, ще треба? Ми з Раймером оце збиралися трохи побалакати.

— Може, ми всі разом помізкуємо, — запропонував Рейнолдз, кладучи руку на спинку стільця. — Подивимося, чи ми мислимо одностайно.

— Не думаю, — Джонас роздратовано змішав свої карти, і Клай Рейнолдз хутко прибрав руку зі стрільця. — Кажіть, що хотіли, і відвалюйте. Вже пізно.

— Ми тут думали, що нам час піти на смугу К, — сказав Діпейп. — Позирити там. Переконатися, чи той старий у Рітці казав правду.

— І що в них там ще є, — вставив Рейнолдз. — Ми вже не можемо собі дозволити гаяти час і вичікувати нагоди. Може, в них там…

— Що? Револьвери? Електричні лампи? Феї в пляшках? Я поміркую над цим, Клаю.

— Але…

— Я сказав, подумаю. Ідіть обидва нагору, назад до своїх фей.

Рейнолдз і Діпейп подивилися на нього, перезирнулися між собою і відступили від стола. Раймер проводжав їх зі своєю тонкою посмішкою.

Біля підніжжя сходів Рейнолдз повернувся. Джонас саме тасував карти. Питально звів кущуваті брови.

— Одного разу ми вже їх недооцінили і вони виставили нас йолопами. Я не хочу, щоб це сталося знову. Ось і все.

— У тебе досі коле в дупі через той випадок? У мене теж. Повторюю ще раз: вони заплатять. Я вже підготував докладний рахунок, і коли настане час, я його їм пред’явлю. Але зробити перший крок вони мене не змусять. Час на нашому боці, а не на їхньому. Затямив?

— Так.

— Спробуєш запам’ятати?

— Так, — повторив Рейнолдз, наче вдоволений.

— Рою? А ти мені довіряєш?

— Еге ж, Елдреде. Цілковито, — Джонас похвалив його за гарну роботу в Рітці, і тепер Діпейп підтакував йому, як кобель, що чує запах сучки.

— Тоді йдіть нагору, обидва, і дайте мені поговорити з босом. Я вже надто старий, щоб засиджуватися аж так допізна.

Коли ті піднялися нагору, Джонас знову розклав карти й окинув поглядом залу. Там покотом спало близько дюжини пияків, включаючи піаніста Шеба і вишибайла Гавкучого. Поблизу не було нікого, хто міг би підслухати тиху розмову, навіть якби хтось із п’яниць, що хропіли, з якоїсь причини і вдавав із себе сплячого. Джонас поклав червону королеву на чорного лицаря і подивився на Раймера.

— Кажіть своє слово.

— Взагалі-то ті двоє вже все сказали за мене. Надлишок мізків сеєві Діпейпу не загрожує, а от Рейнолдз видається мені досить кмітливим. Адже так?

— Трапляється й таке, що Клай шурупає. Коли поголиться і коли місяць такий, як треба, — згодився Джонас. — Тобто ви прибули сюди з Будинку-на-набережній, щоб повідомити мені, що до цих трьох малят треба придивитися?

Раймер пересмикнув плечима.

— Може, й так. І кому, як не мені, цим займатися. Але що ми будемо шукати?