— Вона його наложниця? — ледь ворушачи холодними, як крига, губами, спитав Роланд.

— Еге ж. Ще не стала нею і до Жнив не стане… і навряд чи це дуже подобається моєму братикові… але її вже куплено і заплачено, як колись. Отак. — Помовчавши, Корал додала: — Якби її батько був досі живий, то вмер би зі сорому.

— Я не думаю, що ми маємо право так різко осуджувати мера, — спантеличеним і набундюченим тоном сказав Ренфру.

Але Корал пропустила його слова повз вуха. Вона вивчала лінію підборіддя Сюзен, м’який вигин її грудей над шовковим краєм корсета, пишноту її волосся. Від ледь помітної усмішки на обличчі Корал не лишилося й сліду. Тепер на ньому неподільно владарювало холодне презирство.

Мимохіть Роланд уявив, як мерові руки з надміру випнутими кісточками опускають бретельки сукні Сюзен, повзуть угору її оголеними плечима, сірими крабами кидаються до печери-заглиблення, схованої під її волоссям. І відвів погляд до іншого краю столу, де не побачив нічого кращого. Погляд одразу спіткнувся об Олів Торін, Олів, яку відправили в заслання на дальній край столу, Олів, яка дивилася на веселе товариство на його чолі. Спостерігала за своїм чоловіком, який підшукав їй заміну у вигляді молоденької дівчини і подарував тій дівчині кулон, порівняно з яким її власні кульчики з рубінами виглядали жалюгідною підробкою. Але на її обличчі не було ані сліду тієї ненависті й злоби, які переповнювали Корал. Дивитися на неї було набагато легше, ніж на Сюзен. Олів лише покірно, з надією і журбою споглядала свого чоловіка. Тепер Роланд зрозумів, чому тоді, на початку вона здалася йому сумною. В неї були для того вагомі причини.

Мерове товариство знову розсміялося: Раймер вніс свою лепту дотепів, перехилившись через сусідній стіл, за яким головував. Напевно, жарт був дуже дотепним, бо цього разу засміявся навіть Джонас. Сюзен поклала руку на груди, потім взяла серветку і промокнула сльозу в куточку ока. Торін накрив її другу руку своєю. Вона крадькома зиркнула на Роланда і зустрілася з ним поглядом. А він думав про Олів Торін, що сиділа з нещасною усмішкою на вустах біля дальньому краю столу, перед сіллю, спеціями і тарілкою супу, до якої вона навіть не торкалася. Її посадили там, де її могла бачити та дівчина. І Роландові спало на думку, що якби з ним були його револьвери, то він, не вагаючись, всадив би кулю в маленьке й холодне повійницьке серце Сюзен Дельгадо.

Кого ти думаєш надурити?

Аж раптом біля нього опинився один зі служників і поставив перед ним тарілку з рибою. Ще ніколи в житті Роландові не хотілося їсти менше, ніж тієї миті… але він їстиме, змусить себе їсти так само, як змусив розум відвернутися на проблеми, що зринули під час розмови з Гешем Ренфру про ранчо «Ледача Сюзен». Він не забуде лиця свого батька.

«Так, я дуже добре його пам’ятаю, — подумав він. — Якби ж то ще забути лице, що понад тим сапфіром».

Здавалося, вечері кінця-краю не буде, та зрештою вона закінчилася, що, втім, полегшення не принесло. Стіл, який стояв посередині зали для учт, прибрали, і юрба гостей потекла туди. Вони стали в два дотичні кола, якими верховодив низенький і жвавий рудий чоловічок, що його Катберт пізніше назвав міністром розваг при дворі мера Торіна.

Поділ на «хлопчиків й дівчаток» супроводжувався сміхом і певними труднощами (щонайменше дві третини гостей на той час уже добряче нализалися, помітив Роланд). Гітаристи вдарили по струнах, і полилася простенька швидка мелодія для хороводного танцю. Всі трималися за руки, кола гостей кружляли в протилежні боки, аж поки музика на мить не стихла. Після цього пара, що утворилася в тому місці, де хороводи дотикалися, танцювала в центрі кола, з якого була жінка-партнер, а решта плескала в долоні й підбадьорливо гукала.

Провідний музикант, чудово знаючи цю старовинну і вочевидь улюблену для всіх забаву, ловив момент і зупиняв своїх muchachos, [10] коли в колі опинялися найсмішніші пари: висока жінка і чоловічок-коротун, товстуля і худий партнер, стара і молодий (Катбертовою парою, наприклад, виявилася стара, як його прабабця, жінка, і з нею він танцював під її ж хихотіння та схвальні вигуки товариства).

І коли Роланд уже подумав, що цьому ідіотському танцю кінця-краю не буде, музика стихла і він опинився просто перед Сюзен Дельґадо.

Якусь мить він не міг поворухнути ні ногою, ні рукою, лише дивився на неї, почуваючись так, наче очі йому от-от полізуть на лоба. А потім вона підняла руки, залунала музика, хоровод (у якому були мер Торін і Елдред Джонас із його вкрай уважним поглядом і кривою посмішкою) заплескав у долоні, і він повів її до танцю.

Спершу, коли вони виконували першу фігуру (його ноги, навіть занімілі, рухалися граційно і в такт), він почувався, наче його тіло було зроблено зі скла. А потім збагнув, що його тіло торкається її тіла, що її сукня шурхотить, і людська природа взяла гору.

Лише на мить танець наблизив її до нього впритул, і вона зашепотіла на вухо, лоскочучи подихом. І Роланд подумав, що це саме той випадок, коли жінка зводить тебе з розуму — в буквальному сенсі. Досі він нізащо б у це не повірив, але того вечора все змінилося.

— Дякую тобі за розважливість і пристойність, — прошепотіла вона.

Він трохи відступив назад і водночас закрутив її у танці, підтримуючи рукою за талію ззаду, відчуваючи долонею прохолоду атласу і тепло її шкіри. Вона рухалася навдивовижу граційно, повторюючи його рухи, не зупиняючись і не боячись його величезних чобіт, хоч і була взута у тоненькі шовкові черевички.