— Який збіг, сеньйоре Насібе! Я сама подумала, що підходящою для вас куховаркою може бути лише Габрієла. Іншої я не знаю.

Насіб ледве стримався, щоб не вилаяти її. Ця дона Армінда зовсім збожеволіла. Вона й досі не пропускає жодного спіритичного сеансу і бесідує з духами. Розповідала, немов старий Раміро з'явився на сеанс у лавці Деодоро і виголосив схвильовану промову; він буцімто пробачив усіх своїх ворогів, в тому числі і Мундіньйо Фалкана. Чортова баба... Тепер дня не минає, щоб вона не запитала, чому б йому не взяти Габрієли куховаркою. Немовби не розуміє, наскільки це неможливо...

Щоправда, він уже трохи отямився, а тому міг спокійно вислуховувати розмови дони Армінди про Габрієлу, сповнені похвали її скромності і працьовитості. Мулатка гнула спину з ранку до вечора, підшиваючи підкладку, обметуючи петлі, готуючи блузки для примірки,— така робота була їй не до душі; за її власними словами, вона була створена не для голки, а для плити. І все ж таки Габрієла вирішила, що не варитиме нікому, окрім Насіба, хоча звідусюди сипались запрошення: знову піти в куховарки і стати коханкою. Насіб вислуховував дону Армінду майже байдуже, лише трохи радий з цієї припізнілої відданості Габрієли, стенав плечима і йшов додому.

Насіб вилікувався, зумів забути її — не як куховарку, а як жінку. Коли в його пам'яті поставали ночі, проведені з Габрієлою, його огортав такий самий тихий сум, як і при спогадах про мистецтво Різолети, про довгі ноги Режіни, однієї з його останніх коханок, про поцілунки двоюрідної сестри Муніри під час відвідин Ітабуни на свята. Тихий сум без гострого болю в грудях, без ненависті, без любові. Тепер він більше згадував про неї, як про неперевершену куховарку, про її мокеки, шіншіни [86] , смажене м'ясо, філе, кабідели [87] . Насіб очуняв од удару, завданого Габрієлою, але коштувало це йому недешево. Протягом кількох тижнів він щовечора відвідував кабаре, грав у рулетку і баккара, платив за шампанське для Розалінди. Ця кмітлива блондинка витягувала у Насіба одну за другою кредитки по п'ятсот рейсів, немовби він був полковником, що оплачує утриманку, а не власником бару, який затіяв інтрижку з молодою наложницею Мануела дас Онсаса. У нього ще ніколи не було такого безглуздого зв'язку. Насіб поводився, мов віслюк. Зробивши певні підрахунки, він ясно уявив собі, скільки витратив на цю дівку. Непробачне марнотратство!

Кінчилося тим, що він кинув Розалінду, спокусившись Марою, маленькою індіанкою з Амазонки. Це була не така вже блискуча перемога — дівчисько задовольнялось пивом і дешевенькими подарунками. Але оскільки у Мари не було постійного господаря, їй доводилось приймати клієнтів в будинку розпусти Машадан, і вона була вільною не кожного вечора. Тому, щоб забути про свої неприємності, Насіб почав вечеряти і розважатися в кабаре і будинках розпусти, без жалю розкидаючи гроші, і досить скоро витратив чималу суму.

Живучи в такий спосіб, Насіб, цілком зрозуміло, перестав робити внески на свій банківський рахунок. Він виконував зобов'язання стосовно до постачальників, але всі його прибутки поглинало це хаотичне, досить дороге життя. Раніше він відвідував кабаре раз, двічі на тиждень і спав із закоханою в нього жінкою майже без ніяких витрат. Навіть після одруження, коли Насіб робив стільки подарунків Габрієлі, він міг щомісяця відкладати кілька тисяч рейсів на плантацію какао. Нарешті Насіб покінчив із злочинним марнотратством, і це виявилось для нього легкою справою, оскільки його більше не мучили гризоти за Габрієлою і страх залишитись самотнім. Уві сні він уже не шукав ногою її округле стегно, проте все більше відчував відсутність куховарки.

На щастя, не всі складники балансу були від'ємними. Зала для гри в покер давала добрий прибуток, оскільки грошей цього року у всіх було вдосталь. Після того, як відновилися добрі взаємини між Амансіо Леалом, Мелком, Рібейріньйо і Езекієлом Прадо, гра відбувалася щодня, з вечора до ранку. Ставки були великі, і відрахунки на користь господаря бару зростали.

Готувався до відкриття ресторан, у який Мундіньйо вклав гроші, а Насіб — свою працю і досвід. Прибутки, які їм належало ділити, були твердими через відсутність будь-якої конкуренції — в готелях годували препогано. Окрім того, в залі ресторану вечорами планувалась гра в покер та інші картярські ігри — «сім з половиною», «біску», «двадцять одно». Полковники вельми полюбили карти, віддаючи їм перевагу перед рулеткою і баккара. Тепер вони зможуть скромно розважатися в ресторані Насіба.

Але куховарки все не було. Приміщення вже пофарбували, обладнали залу, буфет і кухню, привезли столи і стільці, спорудили плиту, раковини для миття посуду, вбиральню для відвідувачів. Все було найліпшої якості. З Ріо прибули замовлені машини для виготовлення морозива і холодильник для м'яса й риби, що сам виробляв лід у кристалах. Таких дивовижних предметів ще ніколи не бачили в Ільєусі; відвідувачі бару, дивлячись на них, завмирали від захоплення. Незабаром всю підготовку буде завершено, а куховарки як не було, так і немає. Того дня, коли досить авторитетний у питаннях кулінарії Жоан Фулженсіо суворо покритикував закуски Насіба, Насіб вирішив порадитись з Мундіньйо.

Експортер приділяв ресторанові чимало уваги. Він любив смачно поїсти і, вічно нарікаючи на те, як погано годують у готелях, переходив з одного в інший. Мундіньйо також — Насібові це було відомо — спокушав Габрієлу королівською платнею. Вислухавши араба, він запропонував виписати справжнього ресторанного кухаря з Ріо. Іншого порятунку не було. Вони визначать йому на допомогу кількох каброш. Насіб скривився: ці кухарі з Ріо уяви не мають про баїйянські страви, а здирають чималі гроші. Мундіньйо, проте, захопився своєю ідеєю: у них також буде шеф-кухар, як у ресторанах Ріо, увесь у білому одязі, в ковпаку. Він виходитиме до відвідувачів і рекомендуватиме їм страви. Мундіньйо надіслав термінову телеграму одному своєму другові.