— Хто сказав, що кастрував? Чоловік вдерся зі зброєю в руках, але прадід встиг вистрілити раніше...

Компанія почала розходитись, наступала обідня година. Йдучи з готелю до кінотеатру, з'явився, як і вранці, Діоженес з подружжям акторів. Тоніко Бастос поцікавився:

— Вона лише для Мундіньйо?

Капітан, не відволікаючись від гри у кості, відповів, почуваючи, що тепер він певною мірою відповідальний за вчинки Мундіньйо:

— У них немає нічого спільного. Вона вільна, як пташка, і коли ваша ласка...

Тоніко свиснув від захоплення. Подружжя привіталось до них. Анабела усміхнулась.

— Піду-но і я привітаю їх від імені міста.

— Не вплутуйте місто у ваші темні справи, шелихвосте ви такий.

— Обережно: у чоловіка, мабуть, знайдеться бритва...— промовив полковник Рібейріньйо.

Але вони не встигли підійти до акторів: з'явився полковник Амансіо Леал, і цікавість взяла гору — всі знали, що після вбивства Жезуїньйо переховувався в його будинку. Вчинивши акт помсти, полковник спокійно вийшов з кімнати, щоб уникнути арешту на місці злочину. Він перетнув, не кваплячись, майже все місто, де, як і кожного базарного дня, панувало пожвавлення, з'явився у будинок свого соратника і друга з часів боротьби за землю і послав передати судді, що прийде до нього наступного дня. Він, поза всяким сумнівом, знав, що його негайно звільнять і суду він чекатиме на волі, як це вже не раз бувало у подібних випадках. Полковник Амансіо пошукав когось очима і підійшов до Маурісіо:

— Я можу з вами поговорити, сеньйоре?

Адвокат підвівся, і вони рушили обоє в глибину приміщення. Фазендейро щось сказав Маурісіо, той схвально кивнув головою і повернувся до столика по свій капелюх.

— З вашого дозволу я вас залишаю.

Полковник Амансіо попрощався:

— На все добре, сеньйори.

Вони пішли вулицею полковника Адамі: будинок Амансіо стояв біля майдану, де була початкова школа. Найцікавіші перехожі зупинялися, щоб поглянути, як вони ідуть вулицею, мовчазні і серйозні, немов супроводжують релігійну процесію або покійника.

— Хоче найняти Маурісіо для захисту.

— Правильно зробить, не схибить. На суді буде репрезентовано і Старий і Новий завіт.

— Воно-то так... Але ж Жезуїньйо не потребує адвоката. Все одно його виправдають.

Капітан обернувся, тримаючи в руках кості, і сказав:

— Цей Маурісіо — брехун і лицемір... Розпусний вдівець.

— Кажуть, що одна негритяночка не витримала, потрапивши до його рук.

— Я теж чув про це...

— А втім, одна бігає до нього аж з пагорба Уньан щоночі.

На порозі кінотеатру знову з'явились принц і Анабела, а позад них Діоженес, як завжди, з невдоволеним виразом на обличчі. Жінка тримала в руках книжку.

— Ідуть сюди...— пробурмотів полковник Рібейріньйо.

Вони підвелись при наближенні Анабели і запропонували їй стілець. Книга виявилась альбомом у шкіряній оправі, і пішла по руках. В альбомі були зібрані газетні вирізки і рукописні відгуки про мистецтво танцівниці.

— Після дебюту я хочу мати відгук всіх сеньйорів.— Анабела не захотіла сісти («Ми поспішаємо до готелю!..») і стояла, обпершись ліктями на стілець полковника Рібейріньйо.

Вона мала дебютувати в кабаре того ж вечора, а наступного дня — в кінотеатрі разом з принцом, котрий був мастаком-фокусником. Він гіпнотизував і був надзвичайно обізнаним у телепатії. Вони щойно закінчили пробну демонстрацію для Діоженеса, і власник кінотеатру визнав, що ніколи нічого подібного бачити йому не доводилось. На паперті собору старі діви, розтривожені убивством Сіньязіньї і Осмундо, стежили тепер за Анабелою та чоловіками і бурмотіли:

— Ну, тепер ще одна почне зводити їх з розуму...

Анабела запитала своїм м'яким голосом:

— Я чула, що сьогодні в Ільєусі трапилося вбивство?

— Так. Один фазендейро убив дружину з коханцем.

— Бідолашна...— зворушено сказала Анабела, і це було єдине слово співчуття до трагічної долі Сіньязіньї, промовлене за цілий день.

— Феодальні звичаї...— мовив Тоніко Бастос, звертаючись до танцівниці.— Ми тут живемо у минулому віці.

Принц зневажливо усміхнувся, кивнув головою і випив нахильці склянку чистої кашаси — він недолюблював суміші. Жоан Фулженсіо, прочитавши похвали мистецтву Анабели, повернув їй альбом. Подружжя пішло. Вони хотіли відпочити перед дебютом.

— Сьогодні я чекаю на всіх вас у «Батаклані».

— Неодмінно прийдемо.

Старі діви стовпилися на паперті собору, вони були шоковані і тільки те й робили, що хрестилися. «Пропащий край, цей Ільєус...» Біля воріт будинку полковника Мелка Тавареса вчитель Жозуе розмовляв з Малвіною. Самотня Глорія зітхала біля свого вікна. Сутінки окутували Ільєус. Бар поступово порожнів. Полковник Рібейріньйо рушив слідом за акторами.

До стойки бару підійшов Тоніко Бастос і зіперся на прилавок біля каси. Насіб одягнув піджака, віддав наказ Шіко Молезі і Біко Фіно. Тоніко, заглиблений у власні роздуми, уважно вивчав дно порожньої чарки.